Цією заявою 170 років тому німецький лікар Герман Бремер ошелешив світ. У своїй докторській дисертації він описав схему лікування, а невдовзі збудував перший у світі санаторій для хворих на туберкульоз.

       Ідею створення подібного закладу підказала молодому  чоловікові сама доля, точніше, власна історія перемоги над хворобою, яка в ті часи майже не залишала шансів на порятунок. Бремер був активним учасником революції 1848 року, займався природничими науками і… занедужав на сухоти під час ботанічних дослідів. Лікарі порадили йому змінити клімат. Так він потрапив до Гімалаїв. І – о диво! – чи то й справді гірське повітря мало такий цілющий ефект, але через якийсь час молодий організм зумів побороти хворобу. Бремер одужує, повертається до Європи, і, окрилений новими планами, з головою пірнає у медицину. У 1854 році побачила світ уже згадувана дисертація. Новоспечений ескулап переконаний: недугу можна подолати, якщо розмістити хворих серед високогірної долини, де тиск повітря менший, аніж на рівнинах,  немає сильних вітрів, а місцеві жителі набули імунітет до сухот. Акцент у такій клімато-гігієнічно-дієтичній терапії було зроблено на тому, що пацієнт якомога довше має перебувати на свіжому повітрі, яке прискорює пульс та обмін речовин, додає сил організму боротися. Також недужим радили водні процедури, смачну калорійну їжу, а умови перебування тут (селище в Сілезії, на висоті 800 метрів) нагадували не лікарню, а розкішний готель.

      Слід зауважити, що ескулапи на той час не сприйняли всерйоз ідею свого колеги. Але чи так багато важила їхня думка для хворих? Європейська еліта, серед якої були і титуловані особи, ринула сюди у пошуках зцілення. Попит був такий шалений, що не лише в Німеччині, а й інших країнах почали зводити санаторії, які стали стандартом лікування туберкульозу.

      До речі, схоже курортне лікування  (за значно скромнішу плату) пропонували недужим і в Україні. На півночі нашого краю, на мальовничих околицях Славути, серед правічних хвойних дерев, князь Роман Сангушко відкрив у 1874 році курортну станцію, водолікарню та кумисолікувальний заклад, що став родзинкою поліського санаторію. Тут утримували сотню кобил і під наглядом лікарів готували кумис, який пили пацієнти. Для оздоровлення недужих використовували також інгаляції, купання в річці Горинь, ванни сольові та із соснових гілок.

      Безумовно, санаторії загалом сприятливо діяли на організм хворих (може тому їх і досі використовують – але вже для реабілітації). Леся Українка, яка майже тридцять літ боролася із сухотами, у листах до друзів та рідних писала, що після поїздок до Криму, Єгипту, Італії, Грузії їй  ставало легше. Але дива не сталося, хворобу не вдалося подолати і туберкульоз забрав її у 42 роки. На ту пору для більшості пацієнтів діагноз “сухоти” звучав, яв вирок. І це не дивно.

      Досліджуючи історію хвороби та її вплив на життя людей, науковці Тернопільського НМУ імені І. Я. Горбачевського

І. П’ятночка та С. Корнага зауважують: “у добактеріальну еру приблизно 50 % хворих на туберкульоз помирали, майже у 25 % розвивався хронічний туберкульоз і вони помирали пізніше, й лише 25 % хворих одужували самостійно або за допомогою посиленого харчування, кліматичних і санаторних факторів”. Мабуть, Герману Бремеру доля благоволила і він потрапив до цього щасливого числа, але припустився помилки у наукових судженнях. Втім, у середині 19 століття медична наука ще не знала, що туберкульоз – це інфекційна хвороба, спричинена бактеріями. Про це стане відомо лише у 1882 році, коли співвітчизник Бремера – німецький вчений Роберт Кох оголосить світові про відкриття збудника сухот. А відтак знадобиться ще понад півстоліття, коли з’явиться стрептоміцин – перший ефективний антибіотик, що  вбиватиме цю мікобактерію.

      Тепер ми знаємо: туберкульоз – виліковне захворювання! Сучасна медична наука має достатньо засобів, аби допомогти хворим здолати інфекцію і стати здоровими. Щоправда, є умова: раннє виявлення хвороби та сувора дисципліна пацієнта. Усе решта – витрати на обстеження та лікування – бере на себе держава. Скористайтеся цією допомогою, адже в Лесі Українки та інших відомих людей, хворих на туберкульоз, такого шансу не було…