25 вересня 1871 року у місті Старокостянтинів, що на Хмельниччині, народився Давид Якович Епштейн – лікар, учений і педагог.

     “Знову вдивляючись у мартиролог туберкульозу, я ніби бачу це складне поле доль, і в першу чергу подвижників цієї спеціальності, цих соціальних та гуманітарних викликів – дати відсіч небезпечному та спритному ворогові людства”. Ця цитата належить Юрію Віленському – лікарю-фтизіатру, кандидату медичних наук, літератору та історику медицини. У статті “Туберкульоз: довга дорога з проблисками надій” автор серед фтизіатричної когорти учених згадує і внесок наших земляків – академіка Феофіла Яновського та доктора медичних наук, професора Давида Епштейна, який одним із перших в Україні застосовував у своїй практиці методику штучного пневмотораксу і написав дивовижну, як зазначає Юрій Віленський, працю “Душа туберкульозного хворого”. Воістину, вони були першопрохідцями  на цій довгій дорозі хвороби і страждань, стали прикладом справжнього гуманізму і дали надію на життя та порятунок багатьом людям, які чекали допомоги.

      До речі, штучний пневмоторакс (піддування проколом у плевральну порожнину для стискування ураженої легені)  був одним із найефективніших у лікуванні хвороби в Європі наприкінці 19 ст., адже ліків, які б убивали паличку Коха, медицина тоді ще не мала. Італійський лікар Карло Форланіні винайшов метод у 1877 році та запропонував апарат для нього. Це був перший проблиск наукової протидії хворобі. Лише через 5 літ німецький мікробіолог Роберт Кох заявить світові про збудника інфекції – мікобактерію туберкульозу, що отримає ще одну назву – паличка Коха, на честь першовідкривача. Так почався науковий прорив у фтизіатрії.

      Давида Яковича доля власкавила стати одним зі світочів цієї місії добра і милосердя. Він серед перших в Україні започаткував і розвинув напрацювання західних колег. Вищу освіту майбутній лікар здобував у Європі, закінчивши медичний факультет Віденського університету. Ще студентом юнак зацікавився технологіями хірургічного лікування сухот і одразу після повернення на Батьківщину почав їх застосовувати. Ці напрацювання довжиною у 15 літ і лягли в основу докторської дисертації “Лікування легеневого туберкульозу шляхом штучного пневмотораксу”, яку вчений успішно захистив у 1924 році.

      Давид Якович довгий час очолював кафедру туберкульозу у Київському медичному інституті, написав понад 40 наукових робіт. Серед цього доробку в історію фтизіатрії увійшла монографія “Душа туберкульозного у висвітленні художньої та наукової літератури”, в якій, на думку професора медицини Василя Петренка, автор намагався розкрити психологію хворих, їх реакцію на страшний діагноз, проблеми взаємин із лікарями… Адже фтизіатрія в усі часи була соціальним предметом, на стику терапії та інфекційних небезпек.

       Перегортаючи цю знаменну сторінку вітчизняної фтизіатрії, з гордістю зауважимо, що місію першопрохідців підхопили і  сучасні ескулапи. Хмельниччина активно долучилася до впровадження ініціативи “Громада, вільна від туберкульозу”. Торік підписано Меморандум про співпрацю між центром контролю та профілактики хвороб, обласним фтизіопульмонологічним медичним центром та вісьмома територіальними громадами краю. Влада, медзаклади, громадські організації об’єднали зусилля у питаннях профілактики інфекції, раннього виявлення та лікування недуги, соціальної та психологічної підтримки пацієнтів. Серед перших ініціаторів такого міжсекторального підходу у протидії туберкульозу стали земляки видатного лікаря і вченого Д. Я. Епштейна – жителі Старокостянтинівської міської громади.

      Єднаймося у ці непрості для країни часи. Настала доба світлих людей. Естафета добрих справ триває…