25 лютого, 155 років тому, у місті Новоград-Волинському, народилася велика українська поетеса Лариса Петрівна Косач (Леся Українка).

      Їй було відміряно на цій землі лише 42 роки. Мовби передчуваючи свою непросту долю, Леся спішила жити. В чотири роки вже навчилася читати, у шість – опановує вишивання і гру на фортепіано, у дев’ять – напише першого вірша, у дванадцять років у неї  діагностують туберкульоз кісток. До цього кілька літ тодішні ескулапи помилково вважали симптоми хвороби за ревматизм, золотуху, недокрів’я… Так почалася її історія величі і страждань, яку сама поетеса назвала “тридцятилітньою війною”.

      Кращі тогочасні лікарі рекомендують хірургічні втручання, курортне лікування, а від побічних недуг прописують миш’як, морфій, хлороформ, від якого їй завжди ставало зле. Щоб бодай якось поправити самопочуття, Леся Українка їде до Німеччини, Відня, Італії, Єгипту, довгий час мешкає на Одещині, в Криму, у горах Кавказу. Перебування там дещо уповільнювало розвиток хвороби, але не зупиняло її. Згодом мікобактерії вразили легені, обидві нирки та сечовий міхур…

      Туберкульоз перемагав тіло, але не її незламний дух. Леся

ніколи не була кволою і слабкою. З дитинства нікому не скаржилася на біль і, зціпивши зуби, терпіла вперто не тільки операції, витяжіння, корсети, а й місяцями лежала у гіпсі… У часи найважчих випробувань кидала виклик долі.

“Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!”

      Саме любов до творчості тримала її на краю прірви і надихала на поезію, яка надовго пережила саму авторку. Повне зібрання творів (14 томів) поставило цю геніальну жінку у ряд найвизначніших постатей світової літератури. До речі, першу збірку Лесиних поезій “На крилах пісень” її матері, письменниці Олені Пчілці, вдалося за сприяння Івана Франка видати у Львові, в березні 1893 року. На більшій території країни в той час діяв горезвісний емський указ, який забороняв … усе українське. Втім, у родині Косачів батьки і діти розмовляли рідною мовою і носили народні строї. Символічно, що на Лесині уродини ми відзначаємо День української жінки. Щастя-долі вам, берегині роду нашого,  здоров’я, миру і Божої опіки! Молімося за Україну!