“Не витрачайте час… ”
Сто років тому (3 червня 1924-го) передчасно пішов із життя через туберкульоз письменник Франц Кафка, значення творчості якого збагнуть лише по смерті. Втім, цей мовчазний і загадковий чоловік і досі залишається однією з найдивніших постатей європейської літератури минулого століття.
Автор відомих у світі романів, новел (“Америка”, “Процес”, “Замок”) та оповідань мав єврейське коріння, народився і жив у Празі, писав німецькою, сповідуючи культурні традиції Австрії. Може, тому така унікальна і його скромна спадщина. Адже багато творів Кафка так і не встиг дописати, проживши лише сорок літ, до того ж, останні сім минули у боротьбі зі смертельною на той час хворобою – сухотами.
Біографи письменника зазначають, що той змалку мав кволе здоров’я, хронічні хвороби частенько дошкуляли. Франц страждав від мігрені, запаморочення, безсоння, шлункових та нервових розладів, наривів… Боровся з цими болячками доступними засобами, як-от вегетаріанською дієтою, регулярною гімнастикою, випивав надмірну кількість непастеризованого коров’ячого молока, що в ті часи могло призвести до зараження туберкульозом. Адже корови також хворіють цією недугою і через інфіковане молоко можуть передати мікобактерії людям. Між іншим, у такий спосіб бацила, ймовірно, потрапила й до організму Лесі Українки. Коли вона народилася, мати не могла годувати немовля грудьми, тому дитина пила коров’яче молоко…
Власне, Кафка, як і Леся, лікувався в санаторіях і лікарнях, але медицина тоді ще не мала ефективних антибіотиків. Отож мученицька смерть (через туберкульоз гортані бідолаха не міг навіть ковтати їжу) чекала Франца на руках у колишньої нареченої. За рік до цього, довідавшись про діагноз майбутнього зятя, батьки скасували весілля. Та хіба могли заборонити молодій дівчині любити його?..
До мук фізичних додалися ще й моральні. У листах до друзів письменник писав, що його ледь не викидали з аптеки, коли люди дізнавались про туберкульоз. Невігластво, страх і забобони довкола деяких інфекцій, на жаль, завжди породжували дискримінацію щодо хворих. І таке упереджене ставлення подекуди спостерігаємо й досі. Хоча сучасне суспільство, здавалося б, достатньо поінформоване про те, що туберкульоз – недуга складна, але виліковна. Через два-три тижні хворий, який ретельно приймає ліки за призначенням фтизіатра та згідно з тестом до медикаментозної чутливості, перестає інфікувати інших. Такий пацієнт може перебувати в родині, жити звичними справами і працювати, якщо дозволяє здоров’я. Усі нюанси спільного проживання та правила безпечної поведінки лікарі нашого медичного центру чи колеги із первинної ланки заздалегідь обговорюють із тими, хто лікується амбулаторно. А таких у нас понад 70 %. Якщо пацієнт вчасно стає на облік і не пропускає лікування, то швидко одужує. Прикро, що з кожним роком фіксуємо все більше пізніх звернень людей по медичну допомогу, з важкими ускладненнями та стійкими до ліків формами. І це при тому, що тепер українцям доступна якісна медична допомога та безоплатні для пацієнта усі обстеження та ліки.
У Франца Кафки такої змоги не було. Як і в Лесі Українки та багатьох інших знаменитих та менш відомих людей. Смертельно хворі, вони шкодували, що не встигнуть здійснити усе задумане, тому й дорожили кожною миттю життя. Незадовго до відходу у світ інший Кафка залишить нам усім мудру пораду: “Не витрачайте час на пошук перешкод: їх може і не існувати”. Нехай цитата письменника стане стимулом до дій: роби усе, що можеш, зараз, не чекай більш слушної нагоди. І візит до лікаря також не варто відкладати на завтра. Коли йдеться про здоров’я, час таки має значення. І це застереження стосується не лише туберкульозу…