Вартові слова

У травні міжнародна спільнота проведе мистецькі акції, присвячені творчості українського письменника і літературознавця Бориса Грінченка, німецького поета і драматурга Фрідріха Шиллера, єврейського класика Шолом-Алейхема. Геніїв трьох літератур забрав дочасно туберкульоз.

Борис Грінченко

       Борисові Грінченку було 46 років, коли смерть зупинила мученицькі страждання недужого. Нарешті завершився його тридцятилітній двобій із сухотами. Сталося це 6 травня 1910 року  в італійському курортному містечку, куди побратими відправили його з дружиною на лікування. Спершу письменникові справді дещо полегшало, але ремісія тривала недовго. Та й чи могло бути по-іншому? Організм письменника було вичавлено не тільки фізично, а й морально. Незадовго до смерті він поховав матір, онука і єдину дочку, яка також померла від туберкульозу. За проукраїнські погляди дівчину разом із друзями-революціонерами кілька місяців тримали у Лук’янівській в’язниці, де вона й заразилася сухотами. До речі, Настя повторила батькову долю. Адже й сам Борис Грінченко за вільнодумство потрапив у 16 років до вогкої камери харківської тюрми і захворів на сухоти.

       Видатного україніста відспівали на чужині, відтак тіло чоловіка у дубовій домовині дружина забрала додому. Один із місцевих друзів, які супроводжували траурну процесію до залізничного вокзалу, сказав: “Прощавай, трудівнику, що стільки зробив для свого краю, стільки страждав за його. Ми, італійці, складаємо тобі останню пошану”.

      Він і справді більше працював, аніж жив. Свої перші вірші та оповідання

Борис напише у 6 років. А в 11-ть до рук йому потрапив томик поезій Шевченка. “Кобзар” зробився моєю Євангелією”, — скаже згодом. Юнак, який народився на Харківщині, у дворянському зрусифікованому оточенні, вибрав українство. У добу тотального витравлення всього національного він обстоює ідею відродження мови, культури, традицій свого народу, бореться за навчання дітей рідною мовою, виступає за чистоту української літературної мови.  Борис Грінченко – автор першого фундаментального “Словника української мови” та багатьох оповідань, підручників. Завдяки його перекладам українські читачі пізнають творчість багатьох митців Європи, зокрема, Фрідріха Шиллера.

Фрідріх Шиллер

       Геніальний німецький поет і драматург відійшов у вічність 9 травня 1805 року.  Хто б міг подумати, що через майже півтори сотні літ ця дата стане Днем Європи, а Гімном Євросоюзу – “Ода до радості”  — фінальна частина дев’ятої симфонії Людвіга ван Бетховена. Музика написана на однойменний вірш Фрідріха Шиллера.

       Така-от іронія долі, бо ж радості дуже бракувало у житті автора. Фрідріх змалку тяжів до слова, любив поезію і сам писав вірші. Однак на вимогу родини змушений був вивчитись на військового лікаря. Казарма і муштра навівали сум, і він таємно пише свою першу п’єсу “Розбійники”. Щоб побачити її прем’єру, Шиллер самовільно покинув гарнізон. За це його посадили на двотижневу гауптвахту із забороною будь-що писати, окрім приписів медицини. Молодий чоловік не стерпів такої наруги і зрікся роботи та професії. Не щастило і з жінками. Він тричі пропонував руку і серце, але отримував відмову через… нестабільне матеріальне становище. Від глибокої депресії поета врятувало нове кохання. Четверта обраниця погодилася стати його дружиною. Фрідріх багато пише, але літературною працею важко прогодувати родину. Несподівано йому запропонували викладацьку роботу в університеті. І Шиллер знайшов себе й на поприщі науки. Але всі його плани і надії перекреслила хвороба. За однією з версій на сухоти він заразився від студента. Зали університету (який отримав згодом ім’я письменника) були надто холодні. Та й сам професор багато працював і підірвав здоров’я. Усе зійшлося докупи. Шиллер тяжко занедужав. Запалення легень протікало у важкій формі, потім перейшло у хронічну і на цьому фоні почав прогресувати туберкульоз.

       Письменник, філософ і гуманіст покинув цей тлінний світ у 45 літ. Останні чотирнадцять – він повільно згасав на очах сім’ї та друзів. У ці складні часи родину матеріально підтримували благодійники. За 3 роки до смерті поетові був дарований дворянський титул. Шиллер сприйняв таку милість досить скептично, але погодився прийняти заради дружини і дітей, щоб мали бодай якусь підтримку, як його не стане. Помер у Веймарі, де його й поховали.

Шолом-Алейхема

       Доля письменника Шолом-Алейхема (за псевдонім взято єврейське вітання  — «Мир Вам») не менш терниста. Він помер 13 травня 1916 року і знайшов вічний спокій на чужині, у Нью-Йорку, хоча до самої кончини мріяв повернутися до України і перед смертю просив поховати його в Києві, поряд з батьком, на рідній землі. Але… не судилося.

      Соломон Наумович Рабинович (справжнє прізвище класика) народився у Переяславі на Полтавщині (тепер Київська область). Власне тут земляки відкрили перший у Європі музей Шолом-Алейхема. Значна частина його життя і творчості пов’язана з Україною, насамперед, із такими містами, як Лубни, Біла Церква, Боярка, Київ, Одеса, Львів… До західної столиці письменник навідувався двічі і часто згадував незабутні зустрічі з Іваном Франком. Вони обоє вільно розмовляли українською та ідиш. Шолом- Алейхем любив і співав “Думи мої”, “Реве та стогне Дніпр широкий”. “Коли я писав мої вірші, —  розповідав письменник, — я шукав “Кобзаря”, цю “Пісню пісень” Шевченка, я ладен був віддати що завгодно і скільки завгодно”.

      Влітку 1908 року, подорожуючи містами, де проживали євреї, він тяжко занедужав на туберкульоз і за порадою лікарів виїхав до Італії. Гроші на лікування великого майстра слова збирали усім миром – і друзі, і читачі вносили пожертви. З біографії письменника відомо, що перша світова війна застала його в Німеччині, на курортному лікуванні.  Шолом-Алейхему, як російському підданому, запропонували покинути країну. Тяжко хворий, без грошей і підтримки він разом із родиною кілька місяців перебуває у Данії. А наприкінці 1914-го переселенці дісталися берегів Америки. Він бідував, терпів пекельні муки, повторивши долю багатьох класиків – жертв туберкульозу. Але навіть прикутий хворобою до ліжка, до останнього подиху не втрачав сили духа і заповів нащадкам: “Живіть у мирі і радості. У найгірші часи допомагайте одне одному. Помагайте бідним і пам’ятайте моє ім’я – Шолом-Алейхем – МИР ВАМ!”

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте, как обрабатываются ваши данные комментариев.