Крізь роки і долі

Біла чума, грудна хвороба, сухоти…

Біла чума, грудна хвороба, сухоти… Так називали цю хворобу, що упродовж віків лютувала на планеті. У вогні епідемій гинули мільйони людей, аж доки вчені не виявили збудника недуги та не запропонували ефективних ліків у боротьбі з туберкульозом. Проте інфекція також не дрімає. З’явилися нові форми, що вже нечутливі до звичних препаратів. І людство знову опинилося на порозі глобальних загроз. Як примножити досвід багатьох поколінь подільських фтизіатрів та об’єднати зусилля влади, медиків і самих хворих у боротьбі з інфекцією? Разом із лікарським загалом краю персонал Хмельницького обласного протитуберкульозного диспансеру спробує поділитися новинками у діагностиці, лікуванні й запобіганні туберкульозу та інших соціально небезпечних інфекцій, відповісти на  насущні питання користувачів сайту та сформувати у недужих прихильність до лікування – адже лише так ми зможемо протистояти черговим викликам. Та спершу кілька штрихів до історії самого закладу та розвитку фтизіатричної служби краю.

У вогні епідемії…

На початку 20 століття поширеність туберкульозу на українських землях була однією із найвищих у Європі (як, до речі, і зараз). Про це заявили вчені-фтизіатри – учасники Дрезденської виставки у 1911 році. Точної статистики жертв хвороби на той час, на жаль, немає. Але навіть скупі архівні матеріали свідчать про масштаби біди. Упродовж 1906-го Кам’янецька земська міська лікарня надала медичну допомогу 1505 туберкульозним хворим, з них — 638 з туберкульозом легень. Громадянська війна, колективізація, голод і холод ще більше роздмухали вогонь інфекції. Так, у 1925/26р.р. на Кам’янеччині зареєстровано 5142 первинних хворих на туберкульоз, а вже через два роки кількість таких недужих зросла ще на 11 %. Найбільше потерпали жителі навколишніх містечок -Чемеровець, Купелі, Дунаєвець, Китайгорода, Нової Ушиці. Тож влада змушена була бодай якось реагувати на ситуацію, зокрема,  впроваджуються профілактичні огляди на туберкульоз серед уразливих груп населення. А в місті над Смотричем розпочинається вакцинація новонароджених з туберкульозних вогнищ.Тутешній обласнийтубдиспансер переїздить перед війною, у березні 1941-го,  до Проскурова. Одразу після визволення міста тут було розгорнуто 30, а згодом — 50 стаціонарних ліжок. Сучасний корпус обласного протитуберкульозного диспансеру зведено у вересні 1968 року в с.Ружичанка на 150 ліжок, а в 1998 році, через погіршення епідемічної ситуації, в урочищі Осташки розгорнуто додаткові ліжка.

Завдяки впровадженню, в останні роки, міжнародних практик та стандартів з контролю за туберкульозом,  епідемічна ситуація з туберкульозу в області, як і в Україні взагалом стабілізувалась. Сучасна реформа медичної галузі зачепила і фтизіатрію.

Переглянуто ліжковий фонд  протитуберкульозних закладів з метою його більш раціонального використання. Запроваджено і амбулаторну модель лікування хворих на туберкульоз.

На сьогодні в обласному протитуберкульозному диспансері функціонують поліклінічне та 7 клінічних відділень: дитяче, анестезіології та інтенсивної терапії, легенево – хірургічне та 4-и легенево-туберкульозних відділень, в т.ч. одне — для дорослих хворих на хіміорезистентний туберкульоз, друге — для лікування хворих на мультирезистентний туберкульоз (в т.ч. ліжка для надання паліативної допомоги), третє — для дорослих хворих на чутливий туберкульоз з бактеріовиділенням, четверте — для хворих на туберкульоз без бактеріовиділення ( в т.ч. 18 ліжок з поза легеневими формами).

Крім того, розгорнута: рентгенологічна служба, клініко-діагностична і бактеріологічна лабораторії, ендоскопічний, отоларингологічний, фізіотерапевтичний, фізіотерапевтичний кабінети, ультразвукової та функціональної діагностики.

Щороку в обласному протитуберкульозному диспансері отримують спеціалізовану медичну допомогу в умовах стаціонару понад 1000 хворих, на амбулаторно-поліклінічному прийомі — понад 7000 тис, в хірургічному відділенні оперуються з приводу туберкульозу легень до 100 осіб. Тут проводяться трансбронхіальна, трансторакальна та відкрита біопсія легень, біопсії периферичних лімфатичних залоз, діагностичні торакоскопії.

Обласний протитуберкульозний диспансер –базовий закладзпідготовкилікарів-фтизіатрів та середнього медичного персоналу. Тут щорічно навчаютьсялікарі-інтерни,  медсестри тубкабінетів та тубвідділень,лаборанти. Нині  в закладі працює у 8 разів більше лікарів, аніж у 1945р. Серед них — 2 кандидати медичних наук, 15 лікарів вищої кваліфікаційної категорії, 13 — І категорії, 2 лікарі ІІ категорії. Їм продовжувати історію багатьох поколінь подільських медиків, серед яких були і лицарі науки, які принесли світову славу нашому краю.

Стежкою Гіппократа

Першим на Поділлі застосував пневмоторакс для лікування хворих на туберкульоз ординарний лікар Кам’янецької губернської лікарні К.Г. Солуха. Він придбав за власні кошти кілька приладів для піддування та встановив їх у лікарні і в своєму будинку. Чутки про те, що лікар Солуха зцілює від туберкульозу, швидко розповсюдилися навіть у сусідніх Австрії та Румунії, звідки почали приїздити хворі.

А на мальовничих берегах р. Горинь, на  Славутчині, в 1874р. князь Р. Сангушко побудував комплекс санаторного типу або, як його тоді  називали, «Лікувальна станція» для оздоровлення  хворих  з ураженням органів дихання, неврологічними  та шлунково-кишковими захворюваннями. Лісова кліматична станція нагадувала невелике містечко, де  були житлові споруди (вілли, котеджі) та декілька лікувальних закладів. Зокрема, кумисо-лікувальниця мала свій власний інтернат, кухню, бібліотеку, концертний зал, театр, більярдну, їдальню, веранду для прогулянок. Готували  кумис під наглядом лікарів татари. В лікувальниці утримували 100 кобил. Для оздоровлення недужих тутешні ескулапи використовували також інгаляції, купання в річці Горинь, сольові та ванни із соснових гілок. Працювало 4 лікарі, було аптечне відділення. Сюди приїздила на лікування в 1904р. українська поетеса Леся Українка.

«Бути щонайближче до хворого» заповідав своїм колегам та учням наш земляк із с. Миньківці, Дунаєвецького району Теофіл Гаврилович Яновський — майбутній академік, клініцист, чиє ім’я викарбувано на фасаді Національного інституту фтизіатрії і пульмонології , «святий лікар», як називали його хворі, котрим він допомагав, зазвичай, власним коштом. За підручниками професора Т. Яновського навчаються й дотепер українські фтизіатри.

Векслер Йосип Мойсейович – професор. Народився в м. Проскурові. Був відомим спеціалістом із діагностики та лікування кістково-суглобового туберкульозу.

Фундатором фтизіатричної служби Хмельниччини став Вейц Ізраїль Мойсейович,який народився 1894р. у Кам’янець – Подільському, де очолював тубдиспансер, першим розпочав на теренах краю вакцинацію новонароджених з тубвогнищ та  профілактичні огляди населення.

У важкі повоєнні рокиочолив дитячий тубсанаторій в с. Маліївці Дунаєвецького районуподолянин  Кшановський Станіслав Адольфович — професор, доктор медичних наук, який запровадив специфічну імунопрофілактику туберкульозу серед дітей та підлітків і довів, що її проведення  зменшує ризик захворювання у 5-6 разів.

Як не згадати і Дудчика Григорія Харитоновича, кандидата медичних наук, патріарха фтизіатричної служби Хмельниччини, який віддав професії понад піввіку, свого часу очолював обласний дитячий тубсанаторій “Куява”, а згодом став першим головним лікарем Хмельницького обласного протитуберкульозного диспансеру. Його справу продовжив Жук Володимир Васильович.

Сьогодні фтизіатричну службу Поділля очолює кандидат медичних наук, лікар вищої кваліфікаційної категорії, головний позаштатний фтизіатр Департаменту охорони здоров’я Хмельницької обласної державної адміністрації Сергій Павлович Василенко.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.