16 жовтня 1810 року помер цадик Нахман – іудейський діяч родом з України. Його могила в Умані стала місцем паломництва хасидів з усього світу.

      Майбутній духовний вождь і засновник брацлавського хасидизму народився в 1772 році у Меджибожі (Хмельниччина). У цьому селищі й досі спочиває прах його прадіда по материнській лінії. Великий Ізраель бен Еліезер на прізвисько Баал Шем Тов (Бешт) – засновник хасидизму. Щоправда, коли народився його правнук, цей духовний рух уже дещо підупав, тому Рабі Нахману довелося докласти немало зусиль, аби відродити династію мудреців і неперевершених знавців священних книг. Спраглий до знань юнак багато читає, змінює кілька єврейських спільнот, в одній із них (Брацлавській) він і прославився. До речі, Учитель сам заповів поховати його в Умані. А перед цим встиг здійснити заповітну мрію свого прадіда – разом із паломниками пішки відправився у подорож до Палестини. Своїм дітям він також казав, що “до святої землі треба добиратися на власних ногах”.

      Доля відвела йому лише 38 літ. Три останні з них хворів сухотами, від яких і помер. Втім, туберкульоз  забрав не лише батька великої родини, а ще й матір та двоє синів. Старшому, на якого цадик Нахман покладав великі надії, будо два роки, коли зла чахотка забрала малюка на небо. Батько гірко оплакував дитя. А згодом довелося ховати і другого сина. Через рік його дружина Сасья також стала жертвою цієї недуги. Заразився у ту пору і сам Ребе та передбачив, що сухоти наблизять і його смерть.

      У праведного Нахмана було ще шість доньок. Але вижило тільки четверо. Як багато горя і смертей у одній родині, – подумають сучасники. Але такою була жорстока правда життя понад двісті років тому. У вогні епідемій інфекційних хвороб і в Україні, і в державах Європи та світу гинули мільйони людей. На початку 19 століття не було ефективних вакцин та ліків для боротьби з ними. Недарма сухоти ще називали “біла смерть”. І хто б міг передбачити тоді, що мине майже півтори сотні літ після смерті праведника з Меджибожа й допомога прийде, звідки не чекали. Надію хворим на порятунок дасть наш земляк, подолянин, який народився у бідній єврейській родині неподалік Вінниці. У юнацькому віці в пошуках кращої долі він перетне океан, проведе тисячі дослідів над мікробами й нарешті у його лабораторії в США у 1943 році буде виявлено стрептоміцин – перший антибіотик, що вбиватиме мікобактерію туберкульозу. За це відкриття століття

Зельман Ваксман отримав Нобелівську премію і його назвали рятівником людства. Але то вже ще одна розповідь про те, який глибокий слід на цій землі залишають люди, окрилені великою метою…