Серед відомих людей, які стали жертвами сухот, вирізняється постать Юрія Кульчицького – Героя Відня, українця, який навчив містян та гостей австрійської столиці пити каву.

       Кажуть, у житті завжди є місце для подвигу, однак героями стають не всі. Доля обирає найхоробріших, отих сміливців та відчайдухів, які у найскрутніші моменти вдаються до жертовних вчинків, діючи не за наказом, а покликом душі… І ця доленосна історія, що бере початок понад триста років тому, оживає новими барвами та легендами у тональності кави.

      Втім, полишимо спірні, недостатньо вивчені моменти дослідникам і процитуємо краєзнавицю та журналістку Ганну Черкаську. “Сьогодні у столиці Австрії на вулиці Кульчицького працює та кав’ярня із первісною назвою, а учні шкіл Австрії вивчають подвиг захисника Відня – Юрія Кульчицького. У Відні щорічно у жовтні власники кафе прикрашають вітрини своїх закладів портретами Юрія Кульчицького на знак пошани до народного героя та колишнього керівника віденського цеху продавців кави”. За що так люблять і шанують нашого земляка західні сусіди?

     Усе почалося в липні-серпні 1683 року, під час оборони Відня. Багатотисячна османська армія взяла місто в облогу, сили захисників та їх віра в перемогу танули щодня, на вулицях панували голод і хвороби. Хоробрий українець, який добре знав кілька мов, серед них і османську, а також культуру та звичаї цього народу, зумів пробратися у табір противника і розвідав тактику ворога, подальші кроки союзників, які й допомогли мешканцям міста врятуватися (про це, зокрема, йдеться у Вікіпедії). До речі, у складі цього війська було 27 тисяч українських козаків…

      Так Юрій Кульчицький став Героєм Відня. В нагороду йому віддали, зокрема, ще й 300 мішків із зернами кави, знайдених в обозах. На той час цей напій був мало відомим у Європі. Містяни спершу подумали, що ці дивні зерна – корм для верблюдів. А коли тварини не стали їсти, вирішили спалити непотрібний трофей. Але пан Юрій знав, як їх застосує. Свого часу він скуштував цей запашний напій “гарячий, як пекло, а темний, як ніч”. То була знаменита турецька чорна кава. Українець зварив її за традиційним рецептом, без цукру, і став пригощати усіх, кого зустрічав на вулицях міста. Але гіркий смак невідомого трунку не дуже сподобався європейцям. Тоді підприємливий чоловік почав додавати до нього цукор та молоко. Новий напій дуже засмакував містянам. Так народилася віденська кава. Згодом пан Юрій доповнив рецептуру ще й медом. У своїй кав’ярні “Під синьою пляшкою”, заснованій у серпні 1684 року, він зустрічав та обслуговував клієнтів у дорогому османському одязі, тут панувала тепла, гостинна атмосфера. Слава про нього швидко розлетілася серед жителів і вже невдовзі подібні заклади виникли в різних районах столиці. Секрет популярності продукту, як сказали б сучасні маркетологи, напевне в тому, що Кульчицький не просто продавав каву, а прищеплював культуру її споживання. Тому справа його життя не загубилася упродовж віків, а стала одним із улюблених напоїв у Європі та світі.

      До слова скажемо, що перші кав’ярні, як стверджують дослідники, посилаючись на історичні джерела (Ігор Полуектов, “Україна Інкогніта”) виникли у великих містах Європи трохи раніше: 1652 року – у Лондоні, 1660 – в Марселі, 1669 – в Парижі, 1677 – у Гамбурзі. Між іншим, у Львові (на батьківщині Юрія Кульчицького) перша кав’ярня з’явилася в 1801 році. Тим часом у нашому краї уже давно смакували цей напій, позаяк у Кам’янці-Подільському вже до кінця 17 століття діяло десять таких закладів.  До речі, першу кав’ярню тут відкрили… у 1672 році.

      Та повернемося знову до героя нашої розповіді. Магія кавових зернят та духмяний аромат напою витав над Віднем. Процвітала торгівля, а з нею примножувалась слава й авторитет пана Юрія. Його шанували, до думок і порад радо прислухалися. Але на злеті успіху несподівано підкралася хвороба – сухоти. Дружина знову взялася доглядати за хворим чоловіком. Після Віденської битви той дістав поранення, довелося довго виходжувати недужого, але тоді він одужав. Цього разу доля не дала такого шансу. Туберкульоз у ті часи вважався невиліковною хворобою. Юрію Кульчицькому на момент смерті було 54 роки.

      Уже 330 літ минуло, як він пішов у вічність і залишив нащадкам справу свого життя. Пам’ятники доблесному і працелюбному українцеві встановлено у Відні та Львові. Його ім’ям названо вулиці у Європі й на батьківщині. І тепер, беручи до рук філіжанку кави по-віденськи, ми пишатимемося тим, що в захоплюючій історії цього напою є помітний український слід…