Цього місяця відзначаємо 400-річчя з дня народження Жана-Батиста Поклена (Мольєра), чиї п’єси ( “Тартюф”, “Дон Жуан”, “Скупий”, “Мізантроп”) критики й донині вважають шедеврами світової драматургії.

З біографічних джерел достовірно відомо, що Жан-Батист походив із старовинної буржуазної родини. Батько його був успішним купцем, торгував шпалерами і працював придворним декоратором Людовика XIII, тому зміг дати синові гідну освіту. Проте той не став юристом, а згодом полишив і сімейне ремесло. Юнак обрав професію актора (звідси і його псевдонім “Мольєр”), він грає на сцені і невдовзі стає драматургом, пише комедії, що й донині прикрашають репертуар чи не усіх театрів світу…

     Жан-Батист очолив нову паризьку трупу “Блискучого театру” у 21 рік. А через 30 літ, у розквіті сил і таланту, його уб’є туберкульоз. За іронією долі, уже будучи смертельно недужим, Мольєр ще встигне написати веселу і життєрадісну комедію “Уявний хворий”, в якій зіграє головну роль. Під час четвертої вистави геніальному актору стало зле прямо на сцені. Від гострого болю в серці він голосно застогнав і звалився у крісло. Публіка подумала, що це черговий трюк – адже герой тільки прикидається хворим – і реготала ще більше над комічно виписаними образами ескулапів. Попри біль актор усе ж дограв спектакль. Через надсадний кашель відкрилося кровохаркання і недужого віднесли додому, ніхто з лікарів не захотів прийти його рятувати, а пити ліки, що були в аптечці, хворий відмовився, і через кілька годин помер.

      Власне, медики і досі сперечаються щодо діагнозу та причин летального випадку і не можуть визначити, що це було: легеневий туберкульоз, пневмонія чи гнійний плеврит. За шість літ до смерті хворого оглядали відразу кілька лікарів, але всі встановили різні діагнози. На ту пору сучасних методів доказової медицини ще не було. А діагностика, що базувалася лише на пульсі та аналізі сечі, мало чим могла зарадити.

    Як і в кожної відомої людини, у Мольєра було багато друзів, поціновувачів його таланту, але не бракувало і заздрісників та ворогів. Як зазначено у Вікіпедії, “паризький архієпископ заборонив ховати закоренілого грішника (актори на смертному одрі повинні були покаятися) і відмінив заборону тільки за вказівкою короля. Найвеличнішого драматурга Франції поховали вночі, без обрядів, за огорожею кладовища, де ховали самовбивць та нехрещених дітей. Представників вищого світу на похоронах не було. За труною йшли декілька тисяч чоловік “простого народу”, що зібралися віддати останні почесті улюбленому драматургу й актору”.

     Минуть роки і нащадки видатного драматурга з почестями перепоховають його на знаменитому кладовищі Пер-Лашез, а згодом увіковічать в історії театру, як родоначальника французького сценічного реалізму. Іменем Мольєра названо вулицю у Парижі, головну літературну премію у Франції та кратер планети Меркурій. Твори його перекладено усіма мовами світу, і українською також.