105 років тому провели у засвіти Івана Пулюя –  всесвітньо відомого фізика, електротехніка, талановитого винахідника, полум’яного патріота України.

       Його прізвище занесено до когорти найвидатніших науковців другої половини 19-го – початку 20-го століть. І це недарма. Іван Пулюй фактично стояв біля витоків відкриття епохи – Х-променів.  Ми вже якось згадували в одній публікації на сайті про те, як талановитий українець самотужки сконструював лампу, яка й випромінювала ці промені. Однак лаври переможця і першу Нобелівську премію в галузі фізики присудили німецькому вченому В. К. Рентгену, який раніше запатентував свій винахід. Суперечки щодо справедливості такого рішення тривають і досі серед вузького кола науковців, дотичних до теми. Що ж, залишимо цю дискусію їм.

      Для нас дуже значущою стала реакція світу і самого вченого на ту подію. Зокрема,

відомий фізик Альберт Ейнштейн, сім’я якого дружила з родиною Пулюя, у листі до сусіда напише: “Що сталося – не змінити. Хай залишається при Вас сатисфакція, що й Ви вклали свою частку в епохальне відкриття. Хіба цього мало? А якщо на тверезу голову, то все має логіку. Хто стоїть за Вами, русинами, – яка культура, які акції? Прикро Вам це слухати, але куди дінешся від своєї долі? А за Рентгеном – уся Європа”. Іван Павлович на те відповів: “Що має статися – станеться обов’язково, і те, що відбудеться, буде найкращим, тому що така воля Господня”.

      Таку–от щиросердну душу мала ця людина, перед якою радо відчиняли двері кращі університети Європи. Адже більшу частину свого життя Іван Пулюй провів за кордоном. Його любили студенти за лагідну вдачу, шанували колеги за різносторонню ерудицію. Він був доктором філософії, мав блискучі знання з фізики і першим почав використовувати уже згадані нами промені в медичній діагностиці – зробив перший знімок людського скелету. Став також відомим винахідником: збудував першу в Австро-Угорській імперії електростанцію та дослідив неонове світло, удосконалив лампи розжарювання Едісона і налагодив промислове виробництво люмінесцентних ламп власної конструкції, завдяки таким новаціям було подовжено термін їх експлуатації, ініціював запровадження трамвая у Празі, удосконалив телефон. І це при тому, що вчений не мав навіть власної лабораторії, а багато деталей до винаходів виготовляв самотужки, оскільки на той час у містах, де мешкав, не було таких майстрів. Позаяк Іван Павлович усього досягав своїм розумом і працею, йому катастрофічно бракувало грошей, аби втілювати ці геніальні ідеї. Допомагали університети – надавали приміщення для технічних експериментів і не бракувало допитливих студентів, які охоче підсобляли професору.

       Дослідники творчості Пулюя згадують про один курйозний випадок. Якось ученому знадобилися нитки для освітлювальних лапм і він став   міркувати із чого б їх добути.

Серед помічників була Катаріна Стозітська. Дівчина, не роздумуючи, відтяла довгу косу і віддала учителеві. Її волосся припаювали до ламп. І світло любові горіло яскраво не лише у приладах, але й душах двох людей. Згодом Катаріна стане дружиною Пулюя, у шлюбі народяться п’ятнадцятеро дітей, щоправда, виживуть лише шестеро. І кожен знатиме не тільки німецьку, якою розмовляла мати, але й опанує батькову – українську.

      Сам учений знав до півтора десятка сучасних європейських і давніх мов. Тому ще в студентські роки переклав українською “Молитовник”. А пізніше разом із письменниками Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуй-Левицьким перекладуть Старий і Новий Заповіти, аби українці читали Святе письмо рідною мовою. Цю Біблію видали в 1903 році у Відні. Влада Росії заборонила поширювати її на території імперії. Так само відмовили у працевлаштуванні на батьківщині Іванові Пулюю, оскільки добре знали про його проукраїнські переконання і вважали неблагонадійним. Він і сам не приховував своєї позиції: “Немає більшого гонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю”.

       До речі, не лише царські чиновники, але й червона влада згодом зробили все, щоб стерти пам’ять про нього та інших українських учених, їх внесок у світову науку та науково-технічний прогрес. І ось після довгих літ замовчування ми повертаємо із забуття ці прізвища, а світ відкриває для себе Україну. В цьому сенсі як не згадати статті вченого німецькою мовою, які були видані в 1915 році. У розпал першої світової війни він обґрунтує тезу про необхідність створення самостійної української держави, яка може стати ключем до миру. У брошурі “Україна та її міжнародне політичне значення” Іван Пулюй наголосив: “Вільна Україна означає бастіон, безпеку середньоєвропейських держав, тому її визволення лежить не тільки в інтересі цих держав, а й цілої Європи”. Якими пророчими стали ці слова…