Під такою назвою у Хмельницькому академічному обласному театрі ляльок “Дивень” відбулася дитяча вистава, яку режисер, заслужений діяч мистецтв України Сергій Брижань та актори Лідія і Сергій Корницькі присвятили раннім листам та поезії Лесі Українки.

       Дитячі ігри, лічилочки, приказки та щедрівки – це справжня оаза того чарівного Лесиного краю, її малої батьківщини, овіяної піснями і легендами, що так органічно переплелися в житті, віршах і долі поетеси. Саме любов до творчості тримала її на краю прірви і наснажувала на поезію, яка надовго переживе письменницю і поставить її в один ряд із Тарасом Шевченком та Іваном Франком. Всього Леся Українка написала майже 270 віршів, а ще – поеми і віршовані драматичні твори, переклади (вона знала більше десятка різних мов), наспівала понад 200 народних українських пісень. Багато її творів визнані шедеврами світової літератури. Туберкульоз забрав здоров’я і життя Великої Жінки, але не зміг зламати її дух і талант.

      Достеменно ніхто не знає, коли і як мікобактерія сухот потрапила в організм Лесі. Відомо, що в 9 років дівчинка пішла на річку Сквир подивитися, як святять воду. Тоді, в січні, було морозно, дитина намочила ноги і дуже змерзла. З того часу в її життя назавжди увійшли лікарі і хвороби… Хоча біографи схильні вважати, що Леся заразилася туберкульозом ще немовлям, коли її годували розведеним молоком від хворої корови. Однак захисні сили оберігали дитину до певного часу. Інфекція просто дрімала в організмі. Переохолодження по суті стало пусковим механізмом до активної фази розвитку хвороби…

      Мовби передчуваючи свою непросту долю, Леся спішила жити. В чотири роки вже навчилася читати, у шість – опановує вишивання і гру на фортепіано, у дев’ять – напише першого вірша, у дванадцять років у неї вперше діагностують туберкульоз кісток. До цього кілька літ тодішні ескулапи помилково вважали симптоми хвороби за ревматизм, золотуху, недокрів’я… Звісно, що ніякі мазі та ванни не могли зарадити біді. Згодом були болісні операції, вдома і за кордоном, корсети, гіпс, довгі місяці нерухомості, дорогі заморські та гірські курорти, які на певний час трохи полегшували стан хворої, але без ліків (перший антибіотик відкрили значно пізніше) надії на одужання не було.

      Та повернемось до театрального видовища. У виставі малеча має змогу долучитися до дитячого листування Лесі з дорогими їй людьми. Всього ж епістолярна спадщина поетеси налічує понад сім  половиною сотень листів. Тому й батьки, за бажанням, можуть знайти у книгозбірнях міста матеріали щодо переписки її в різні періоди життя. У цих листах – щира, інколи емоційна, часом тужлива розповідь про родові гнізда Драгоманових-Косачів, їх устрій, культуру. Тут знайдете і світлини Франца де Мезера – найвідомішого фотомайстра тих часів. До речі, саме він і сфотографував маленьку Лесю в національному строї, босоніж і з грабельками. Світлини виготовлено в одному з найдорожчих фотосалонів на Хрещатику.

    І як тут не погодитися з думкою філологині Аліни Акуленко: “… можливо, вже час вирощувати нове покоління читачів? Відкривати їм живу, жваву, енергійну, різнопланову, шляхетну й елітарну Лесю Українку. Щоб знало про неї майбутнє покоління не лише як про зображення на двохсотгривневій купюрі”. До речі, це слушний привід згадувати її не лише у день народження (25 лютого). Цьогоріч маємо ще одну дату – виповнюється 110 літ, як Велика дочка України пішла у засвіти. На ту пору їй було лише 42 роки, тридцять із яких, за словами самої поетеси, вона воювала із сухотами.