110 років тому (1 серпня) перестало битися серце української поетеси Лесі Українки. Нарешті завершилася її боротьба з туберкульозом, що тривала понад тридцять літ.

       Трагічна звістка надійшла до України із гірського курорту Сурамі у Грузії. Тяжко хвора жінка сподівалася тут бодай трохи подужати, але недуга на цей раз уже не залишала жодного шансу. Леся згасала на очах. Разом із чоловіком (Климент Квітка, до речі, хворів туберкульозом легень)  вони якийсь час доглядали і підтримували одне одного. Коли дружина зовсім злягла і стала відмовлятися від їжі, той відправив телеграму родині. На руках у матері Олени Пчілки та молодшої сестри Ізидори письменниця померла. Їй було 42 роки. Відправляючись дорогою у вічність Леся залишила у земному житті поезію, що принесе їй згодом світову славу, та мученицькі страждання і невмирущий дух, який не давав їй скоритися викликам долі.

      Гортаючи історію її боротьби із сухотами, з жахом усвідомлюєш, що чекало тоді на людину, яка зіткнулася із цим діагнозом. За скупими висновками тогочасних ескулапів щодо стану пацієнтки та прогнозів на лікування легко розгледіти їх безпорадність перед смертельною інфекцією. За відсутності ефективних ліків поетеса могла померти одразу, як і мільйони хворих до неї, хто не мав коштів на дорогі курорти і цілюще гірське та морське повітря. У батьків Лесі були статки, які родина витратила на поїздки до Криму, на Кавказ, до країн Середземномор’я. Вони подовжили життя недужій, але й муки також. Адже кліматотерапія трохи поліпшувала самопочуття, але не вбивала інфекцію. Мікобактерії туберкульозу, що вразили кістки і суглоби, перейшли відтак на інші органи.

      Втім, дехто із дослідників творчості Лесі Українки вважає, що на протікання захворювання та прогресування сухот вплинули і чоловіки у її житті. Нерозділене кохання до Нестора Гембарашвілі у юності негативно відбилося на психоемоційному стані поетеси. Трагічна любов до білоруського революціонера Сергія Мержинського ледь не вбила її саму. До речі, чоловік кохав іншу жінку, з Лесею його поєднували почуття щирої дружби. Олена Пчілка рішуче заборонила доньці пускатися в холод у далеку дорогу до Мінська. Але ж закоханого серця не спиниш. Два місяця Леся не відходила від Сергія, на її руках він помер через відкриту форму туберкульозу. У ту фатальну ніч вона напише одну з найвідоміших поем – “Одержима”. Від стресу, перевтоми і контактів із Мержинським почала прогресувати її власна хвороба та додалася ще одна – туберкульоз легень. За шість років до смерті поетеса одружилася зі своїм добрим другом, юристом і музикознавцем Климентом Квіткою. Невдовзі у неї діагностують сухоти обох нирок та сечового міхура. Допікали й фінансові труднощі. Хворий Квітка змушений був утримувати ще й своїх родичів на геть мізерні кошти. Злидні та болячки звели Лесю в могилу. Смерть фактично стала порятунком від душевних і фізичних мук. А от Кльоня (так лагідно називала Квітку Леся) позбувся кровохаркання і вижив. Завдяки міцному організму чоловікові вдалося перемогти туберкульоз легень, зрештою, він був молодшим від дружини на 9 років… Після Лесиної смерті коханий прожив ще 40 років.

      Хвороба та сирітська доля здалися йому маленькими перепонами перед випробуваннями, які готувала доля. 1933-го у Києві Квітку заарештували. Нова влада згадала його урядування за Центральної Ради, за що й відсидів у тюрмі півтора місяця. “Слава Богу, мене питали про те, чого я не знаю”, – казав після допитів своїм співкамерникам. Через рік професора консерваторії, який викладав музичну культуру народів СРСР, арештовують вдруге, уже як “російського націонал-фашиста”. За сфабрикованою справою чоловік отримав три роки таборів у Середній Азії. До слова скажемо, що й сестра Лесі Ізидора Косач рубала ліс у концтаборах, а близька подруга поетеси Людмила Старицька-Черняхівська загинула в телячому вагоні по дорозі на заслання. Лише згодом Климента Квітку поновили на роботі та зняли судимість.

       У творчому доробку Доньки Прометея є не лише поезія, написана нею, а й 225 пісень, які опублікував Квітка у збірці “Народні мелодії з голосу Лесі Українки” через п’ять років після смерті коханої. Завдяки йому нащадки можуть почути голос “найвидатнішої жінки у європейській літературі ХХ століття” (за словами української письменниці Оксани Забужко). Тож Лесин діалог із поколіннями триває…