27 жовтня – День української писемності та мови. Чим таке значуще і особливе це свято та чому докорінно важливо, щоб українську знав кожен, хто живе на цій землі?

      “Нації вмирають не від інфаркту – спочатку їм віднімає мову”, – пророче написала поетеса Ліна Костенко. Упродовж багатолітньої історії кати українського народу намагалися перш за все викорінити з нашої пам’яті мову, культуру, традиції, національну свідомість. Однак від роду і до роду, ми несемо крізь життя пам’ять предків, рідне слово, думи і казки, батьківську любов і мамину колискову. Ця незнищенна спадщина нашого народу вкарбована у генах нащадків, закодована у книгах, піснях і легендах, писанках та вишиванках.

       Так, Україна починається з мови. Великий Кобзар – Тарас Шевченко був переконаний, що поки жива мова в устах народу, доти живий і народ. А Іван Огієнко, митрополит Іларіон і перший ректор університету у Кам’янці-Подільському, що названий його іменем, наголошував: “Мова – душа кожної національності, її святощі, її національний скарб…”

       Говоріть українською! Опановуйте сучасну літературну мову – одну з найбільш милозвучних і найбагатших у світі. За визначенням науковців, вона налічує більше двох мільйонів слів. У нас є понад двісті тисяч народних пісень, мелодіями яких захоплювалися та використовували у своїй творчості найвідоміші композитори світу.

      Істинно, пані Ліно, у ці тяжкі часи зболена і втомлена Україна дуже потребує єдності, аби вистояти і перемогти, і в кожного з нас так часто “душа шукає слів, як молитов”…

      Дорожіть мовою! За право розмовляти українською у часи заборон та переслідувань гинули патріоти, цвіт нації. За неї і тепер віддають життя найкращі з-поміж нас. Адже бійці ЗСУ, або, як ми їх називаємо, Лицарі Духу та Воїни Світла, захищають від ворога не лише свій народ і Богом дану землю, а й відстоюють національну безпеку, гідність і свободу, культуру і мову. Україна прагне справедливого миру, протистоїть загарбникам і бореться за власний вибір – бути незалежною, процвітаючою країною, сповідувати європейські цінності.

      Віримо, що зійде над Батьківщиною сонце свободи. І ми загоїмо рани, завдані кровопролитною війною, станемо бастіоном Європи і житницею світу. Адже життя не можна вбити, воно перемагає, перемагає любов’ю. Такий заповіт залишила нам геніальна Леся Українка у своїй “Лісовій пісні”. Доля відвела їй лише 42 роки, майже 30 із них поетеса воювала із сухотами. Після виснажливих процедур та хірургічних утручань недужа жінка часто місяцями була прикута до ліжка. Втім, невиліковна на той час хвороба не зламала її дух і талант. Леся знала більше десятка різних мов, написала майже 270 віршів, а ще – поеми і віршовані драматичні твори. Багато її творінь визнані шедеврами світової літератури.

“Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!..”

      Ці поетичні рядки Леся Українка написала восени 1896 року. На більшій території країни ще діє Емський указ, який забороняв україномовні школи, друкування книг та текстів музичних нот рідною мовою, не можна було влаштовувати концерти з народними піснями, виступи і театральні вистави – одним словом, йшлося про тотальну заборону українства…

     Тож порадіймо, що канули у лету імперські розпорядження, і в незалежній країні державна мова звучить нині з високих трибун, у держустановах, школах, храмах, громадських місцях, польових шанцях… І там, де панує українська, окупант не пройде.

      З Днем української писемності та мови, наш волелюбний і незламний народе!