Цього місяця, 11 років тому, пішов у вічність Габріель Гарсія Маркес – автор знаменитого роману “Сто років самотності”, Нобелівський лауреат, один із найвизначніших письменників минулого століття.

       Ідея написання твору прийшла випадково, дорогою, під час поїздки до Акапулько. “Він розвернув автомобіль, – пише одне з видань, – повернувся додому і почав писати, зачинившись  у кімнаті в товаристві шести пачок сигарет на день”. Чоловік місяцями майже не вставав з-за столу. Гарсія планував завершити роман за півроку. Родина продала авто і на виручені кошти мали намір прожити. Однак зі свого добровільного ув’язнення Гарсія вийшов лише через півтора року. Дружина “брала продукти у борг, просила відстрочки за оплату квартири, якось викручувалася і годувала сім’ю”. Книга, нарешті, була дописана, але… не вистачило грошей, аби відправити видавцеві. І тоді Мерседес заклала міксер і фен. Жінка, яка народилася у заможній родині, роками поневірялася у шлюбі без засобів до існування, але жодного разу не дорікнула про це своїй половинці. Вони прожили у парі 55 літ. Побут, виховання дітей і вся чоловіча робота упали на тендітні плечі господині дому. “Краса землі нільської”, як називав її сам Маркес, вірила, що її коханий – геній, і робила все, щоб той реалізував свій талант…

     До речі, завдяки дружині затятий курець зумів прожити 87 років. Але шкідлива звичка помстилася йому. Останні 25 літ минули у боротьбі з хворобами, в лікарняних палатах та операційних. Ракову пухлину в легенях вдалося призупинити. Втім, невдовзі у недужого діагностували лімфому. Причиною смерті, за висновками лікарів, стала ниркова недостатність і пневмонія. До “букету” додалася і хвороба Альцгеймера. За рік до смерті він забув геть усіх, навіть рідних синів. Упізнавав до останнього подиху лише дружину…

     Класик іспанської літератури залишив чималий творчий спадок. Щоб зрозуміти глибину філософських роздумів автора про вічне – жагу до життя, невідворотність смерті, силу кохання і мудрість самотності, варто прочитати бодай Передсмертний лист Маркеса. На одному аркуші паперу виписана уся гама людських почуттів. Це – зойк душі перед порогом вічності. “Господи, якби в мене ще залишилося трохи життя..,  я б спав менше, більше б мріяв, розуміючи, що кожну хвилину, коли ми закриваємо очі, ми втрачаємо шістдесят секунд світла”.

      Пам’ятайте про найдорожче! Бережіть життя і здоров’я! Цінуйте кожну мить світла!