24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР  на позачерговій сесії прийняла “Акт про державну незалежність України”. А згодом над куполом приміщення уперше замайорів синьо-жовтий прапор.

    Відходимо все далі від події, що, по суті, започаткувала новітню історію нашої країни. Так записано в підручниках. А що думаємо ми, прості українці? Як позначилася ця вікопомна подія на долі кожного з нас? Ровесники Незалежності уже спинаються на власні ноги, облаштовують життя своїх родин та пізнають себе і нові можливості у глобалізованому світі. Старше покоління, яке жило за “залізною завісою”, все ще тужить за втраченими зв’язками, дешевими продуктами і енергоносіями. Ми все ще розділені по обидва береги Дніпра. Ми такі різні: на заході й на сході, на півночі і півдні. Але країна у нас одна. І мусимо її об’єднувати, повертаючи загарбані та анексовані території, згуртовуючи народ навколо державотворчої ідеї та нових цінностей громадянського суспільства.

      Так, українців чекає складна домашня робота з відродження власної економіки. Це – найголовніша умова незалежності країни і гарантія її суверенітету. Можна довго дискутувати на кшталт жорстокої конкуренції на світовому ринку, де ніхто нікого не жде, втрачених можливостей і недобрих сусідів, але ж ми могли і мусили зробити значно більше за ці 30 доленосних літ. І почати варто з кадрів, які “вирішують усе”…

     Кожному українському чиновнику, який іде на високу посаду, треба вручати книгу “Сінгапурська історія: з третього світу – у перший”. Її автор і творець цього економічного дива Лі Куан Ю, колишній випускник Лондонської школи економіки та Кембриджського університету, що отримав два “червоних” дипломи — із права та з економіки,  маючи блискучі знання, він об’єднав команду талановитих людей, які зуміли підняти країну. У передмові до книги Лі вказав, що ця праця призначається для молоді. “Я хотів, щоб вони знали, як важко було вижити маленькій країні з територією 640 кв. км, без власних родовищ газу, вугілля, нафти, та й навіть води. Історія нашого фінансового центру – це історія того, як ми зміцнювали довіру до Сінгапуру як до місця, де бізнес ведеться чесно…”. До речі, пан Лі, коли очолив уряд, нічого не обіцяв. Він сказав просто: “Світ не зобов’язаний нас годувати”. І за 30 років на посту глави уряду (як символічно для України!)  цей геніальний чоловік зробив майже неймовірне – перетворив колишню британську колонію з її традиціями тотального хабарництва  на рай для інвесторів і пекло для порушників законів. Кажуть, після бесіди з ним, міністр, якого спіймали на гарячому, пішов додому і повісився. А решту чиновників, які спокусилися на нечесні доходи, самі втекли з країни. От би нам такі порядки, можливо, й ми могли б увійти за цей час у двадцятку найпотужніших економік світу, як зробив це Сінгапур – “азійська Швейцарія”?!.

      А поки “лідируємо” у Європі за рівнем цін, зарплат чиновників, корупції, захворюваності і смертності населення, поширення небезпечних інфекцій, зокрема, туберкульозу. Ще на зорі незалежності (1995р.) ВООЗ зареєструвала в Україні епідемію сухот. А через те, що в 1994-2000 роках  держава не змогла забезпечити потребу хворих у протитуберкульозних препаратах, ситуація ледь не вийшла з-під контролю. І на межі віків показники зараження і смертності людей перевершили епідемічний поріг більш як удвічі. Туберкульоз не прощає такої безпечності. Тепер реєструємо багато випадків хіміорезистентних форм хвороби, які дуже складно лікувати. Тільки з 2001 року МОЗ почало централізовано закуповувати необхідні препарати за кошти держбюджету. Це дало ефект у лікуванні, але час було втрачено, порушувалися графіки постачання ліків, а сучасних ефективних засобів хворі на той час майже не  мали. Благо, тепер є нові, найсучасніші ліки, які хворі отримують безкоштовно. Наявні діагностична база, лікувальна терапія, що відповідають міжнародним стандартам. Окрім держави значний вклад у протидії туберкульозу вносять міжнародні структури,  Глобальний фонд боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією,  а неурядові організації долучаються до соціального супроводу пацієнтів на період прийому ліків.

      Війну з інфекцією мусимо вести усім миром, якщо  хочемо вже до середини століття звільнити світ від туберкульозу. Протиковідні заходи, звісно, на часі, але не можна згортати й наші програми з протидії туберкульозу. Маємо дані про те, що у віці 30 років (ровесники Незалежності) практично усі українці вже інфіковані паличкою Коха. Безумовно, завдяки імунній відповіді занедужають не всі. Але сподіватися лише на ці внутрішні резерви не варто, особливо тим, хто має такі хвороби, як цукровий діабет, імунодефіцити, психічні недуги. Майте на увазі: головні органи- мішені для коронавірусу – серце, нирки і, звичайно, легені. Ослаблюють організм стреси, дієти, шкідливі звички. Так, сухоти передаються переважно повітряним шляхом. Тож усі ми в зоні ризику і захворіти може кожен. Але шанс побороти недугу випаде лише тим, хто хоче одужати. Наша служба надає подолянам такі можливості. В області діє потужний центр з надання протитуберкульозної допомогти населенню, де можна пройти діагностику та лікування у стаціонарі. Хворі тепер мають право лікуватися і вдома, якщо є відповідні умови. Також працюють кабінети фтизіатрів у районах і містах, де пацієнти зможуть отримувати ліки.

     Туберкульоз – виліковний! Раннє виявлення хвороби та прихильне ставлення до лікування допоможуть вам подолати інфекцію і одужати. Це наш лейтмотив у боротьбі з епідемією. Бо немає нічого дорожчого за людське життя і здоров’я. А здорові і розумні люди – найбільша цінність держави! Бережімо себе і Україну!

                 Трохи історії….

    Позачергове засідання українського парламенту 24 серпня 1991 року відбулося за лічені дні після придушення путчу, організованого ”ГКЧП”. За спогадами очевидців, під стінами Ради зібралося 30-50 тисяч людей, які не розходилися аж до вечора. А вже через два місяці синьо-жовтий прапор набув статусу державного, тризуб затвердили як малий герб, а “Ще не вмерла Україна” стала новим гімном незалежної держави.