28 листопада відзначає столітній ювілей “Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновського”.

      Літопис закладу бере початок з далекого, скрутного і трагічного 1922-го. Це був пік першого українського голодомору (1921-1923р.р.). На той час імперські посіпаки уже вивезли майже все зерно. Україна – житниця Європи – зосталася без хліба. Понад 8 мільйонів людей опинилися за межею виживання, півмільйона (за оцінками дослідників) – стали жертвами штучно створеної катастрофи. “У той час, – як зазначає доктор історичних наук Володимир Сергійчук, – за наказом із Москви більшовицька влада продавала хліб за кордон, зокрема в Англію чи Прибалтику. І при цьому тодішній голова уряду більшовицької УСР Христіан Раковський погрожував міністру закордонних справ Британії санкціями: якщо вони не визнають радянську Росію, то їм не будуть продавати українського хліба”.  Всемилосердний Господи, навіть через сотню літ ніщо не змінилося в імперії зла, тільки тепер уже погрожують Європі та світові ядерним шантажем, холодною зимою і голодом через перипетії довкола зернової угоди. І знову в епіцентрі біди – українці і наш хліб…

       Століття тому через голод, війни та економічну кризу у багатьох регіонах України почали спалахувати епідемії різних інфекційних хворіб, зокрема, сухот. За даними науковців вишу (НІФП НАМНУ) у 1913 році захворюваність на туберкульоз серед населення Олександрівського повіту (Запорізька область) склала 1097 осіб на 10 тисяч жителів. Біла смерть буквально викошувала людей у Миколаєві. Напруженою була ситуація в Харкові, Одесі, Бердянську, Херсоні і в самому Києві. На цьому тлі епідемічного неблагополуччя та недоступній для більшості медичній допомозі вражала і вкрай низька санітарна культура. Хворі, не маючи елементарних знань щодо збудника сухот та шляхів передачі мікобактерії, вмирали самі й заражали інших. Щоб навчити людей бодай основним правилам поведінки та боротьби з інфекцією, на початку століття при науковій раді Олександрівської лікарні створене “Київське товариство для боротьби з сухотами і бугорчаткою”. Серед його організаторів та активних членів був уже відомий на ту пору вчений Ф.Г. Яновський. Без жодної державної допомоги, в основному на власні кошти та благодійні внески, ініціативні лікарі відкрили туберкульозний санаторій на 100 ліжок у Пущі-Водиці.  Невдовзі завдяки зусиллям Феофіла Гавриловича та професорів столичного університету В. К. Високовича, В. П. Образцова та М. Д. Стражеска заснована Київська школа терапевтів, яка зіграла важливу роль у боротьбі з туберкульозом.

      Титанічні зусилля медиків (учених і практиків) об’єднав Київський туберкульозний інститут, створений 28 листопада 1922 року на базі дев’ятої міської туберкульозної лікарні. Науковим консультантом і керівником ученої ради інституту став уже згадуваний професор Ф. Г. Яновський – святий лікар, як називали його кияни, один із найосвіченіших ескулапів тієї доби, всесвітньо визнаний бактеріолог. Монографія академіка “Туберкульоз легень” стала першим підручником для багатьох поколінь студентів-медиків. Після смерті видатного вченого-клініциста вишу було присвоєно його ім’я (1928р.). За всю столітню історію інститут кілька разів перейменовували. З 2012 року його офіційна назва – Державна установа “Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновського Національної академії медичних наук України”.

       Ювілей закладу – це вікопомна дата для колишніх і нинішніх фахівців, котрі, попри важкі історичні випробування та глобальні виклики сьогодення, розпросторюють у світі добру славу інституту – одного із центрів незалежної науки, культури та духовності українців. Тут зосереджено потужну наукову базу, що має розвинену інфраструктуру, кадровий потенціал. У доробку вчених та практичних лікарів інституту – понад 25 тисяч опублікованих наукових праць, зокрема, більше 100 монографій, посібників та довідників, що не раз перевидавалися в Україні і за кордоном.

     Хмельниччина може гордитися, що в цьому пантеоні велетнів науки є двоє наших земляків. У селі Миньківцях, на Дунаєвеччині, народився  Феофіл Гаврилович Яновський – учений з когорти тих, хто підняв у Європі та світі авторитет української медичної науки. Ще з юності він вивів свою формулу професійної етики: “Борючись із нещастями та хворобами, ми вдосконалюємо життя”. Великий українець був шляхетною, доброю і віруючою людиною. Головним християнським чеснотам професор Яновський не зраджував до останнього подиху. У цьому ж Дунаєвецькому районі (село Підлісний Мукарів) народився Станіслав Адольфович Кшановський – доктор медичних наук, завідувач клініки інституту, автор 133-х наукових праць і перших книжок з диференціальної діагностики захворювань легень у дітей та підлітків, головний фтизіатр України (понад 20 років), учитель, що виростив цілу плеяду учнів – відомих світочів науки, серед яких і нинішній керівник інституту – доктор медичних наук, академік Юрій Іванович Фещенко.       З нагоди свята надсилаємо сердечні вітання всьому науковому колективу інституту за велику подвижницьку працю задля добра нашої держави. Зичимо натхнення і втілення величних задумів, Благословення Господнього – на многії та благії літа!!!