Цього місяця минає 52 роки, як пішов у вічність Ігор Стравинський – всесвітньо відомий композитор і диригент з українським корінням.

        Знаменитий музикант, який ще при житті став класиком світової музичної культури минулого століття, народився неподалік Петербургу, де працювали мама і тато, але на землі батьків, в Україні, він написав чимало своїх шедеврів. Як зазначає «Український інтерес», батько майбутнього композитора – “Федір Гнатович – був українцем, народженим у Чернігівській губернії, а рід Стравинських походить із козаків, їхній герб успадкував елементи від герба гетьмана Івана Сулими. “Наше прізвище було Сулима-Стравинські, – згадує і сам маестро, – однак коли Росія анексувала частину Польщі, то “Сулима” з якоїсь причини було випущене з нашого прізвища”. Мати – Ганна Холодовська – корінна киянка. Хист до музики передався Ігорю від батьків, адже тато був солістом Маріїнського театру, а мама – піаністка, акомпонувала чоловікові під час виступів”. Сам митець вважав містечко Устилуг, що на Волині, райським куточком для творчості. Тут він провів найщасливіші роки свого життя і створив балет “Весна священна”, що приніс маестро світову славу.

       Дослідники творчості Стравинського помітять згодом дивну схожість його твору з “Лісовою піснею” Лесі Українки. Може, тому, що жили ці геніальні люди зовсім неподалік (щоправда, не були знайомі), обоє поклонялися мальовничій природі поліського краю, знали немало переказів та легенд і захоплювалися духовним посланням предків – фольклором. Леся – у слові, а Ігор – у музиці відтворили красу і велич Природи, яка уособлює торжество Світла і Життя. Бо, як зимова крига скресає під натиском весняної повені, так і світ із темряви холоду відроджується для Добра і Любові… Хто-зна, може, схожість долі обох митців керувала їх почуттями: обставини змусили їх покинути рідні пенати, померти на чужині, власне, і постраждали через одну хворобу – туберкульоз забрав життя у Лесі, а Ігор втратив найдорожчих людей – доньку і дружину.

       Їхній шлюб – то  віражі долі: і щасливі злети, і стрімкі виклики, і розпач, злидні та невдачі подружнього життя. Катерина Носенко – кузина Стравинського, їх матері були рідними сестрами, тож церква заборонила молодятам одружуватися, і родина була проти цього союзу. Але юні закохані все таки знайшли священика, який погодився обвінчати їх. Батьки нареченої дарують їм наділ на околиці Устилуга, де Ігор за власним проектом збудує дім на зразок швейцарського шале. У щасливого подружжя народяться трійко дітей і щоліта родина відпочиватиме тут. Однак, і в райськім саду їх очікувало лихо. Катерина – дівчина чарівної краси з дитинства мала хворі легені. Через недугу дружини та холодні зими сім’я переїздить на південь Європи. У 1914 році у пари народжується четверта дитина – дочка Мілена, і Стравинські не змогли повернутися додому. Потім на заваді стали війна, революція, яка забрала у родини маєток, гроші в банку, батьківщину.

       Стало зовсім сутужно. Ігор брався за будь-яку роботу, аби хоч якось поправити тяжке фінансове становище. Втім, заробітків чоловіка (мало кому відомого на той час) ледве вистачало, щоб прогодуватися. Хвора Катерина скинула весь тягар побутового неблагополуччя на свої тендітні плечі, аби композитор міг займатися музикою. Тиха і скромна жінка, що згасала на очах, тепер мало нагадувала колишню красуню, сповнену жаги до життя. Обов’язок і діти тримали її на чужині. Аж раптом надійшла трагічна звістка – старша дочка Людмила померла від туберкульозу. Їй було всього 28 літ. Бідолашна матір зовсім злягла і невдовзі пішла у засвіти вслід за донькою.

      Ігор Стравинський також занедужав, але зумів побороти цю страшну хворобу. Композитор мав доволі міцне здоров’я. Кажуть, навіть у 70 міг працювати по 10 годин на день. Він одужав, одружився вдруге і з концертами об’їздив немало країн. Кар’єра Стравинського стрімко росте. Йому аплодують у найбільших залах Європи та світу. Родина купує будинок і оселяється у США. Але навіть там, за океаном, він подумки лине до Устилуга, до того райського куточку на землі батьків, де любив, творив і був коханим. Між іншим, у дитячих спогадах композитора є також згадка про подільське село Печеськи, неподалік Проскурова (тепер – Хмельницький), де його рідна тітка володіла маєтком. Малий Ігор часто їздив з родиною на ярмарки до містечка Ярмолинці, любив слухати народну музику. Уже в дорослому житті він напише: “У мене є частина української крові, чим я дуже пишаюся”.