27 липня – День медичних працівників. Відтепер українські лікарі не відзначатимуть професійне свято в один день із тими, хто щодня вбиває.

     У МОЗ України, коментуючи указ Президента, зазначили, що “вони не будуть об’єднані цією датою із російськими вбивцями, які за час повномасштабної війни забрали життя майже 40 медиків просто на робочому місці. 27 липня – це новий день, коли українці віддаватимуть шану героїчним медикам, хоробрим і незламним, які щодня під сиренами та вибухами рятують інших. Цілодобово вони лікують тих, хто цього потребує, вихоплюють із лап смерті поранених, приймають у цей світ нових українців”.

     Наше життя так різко змінилося торік на до і після 24 лютого. Українці пізнали справжню ціну свободи, любові і миру. Бо у цієї війни обличчя замордованих дітей, жінок і літніх людей, які ніколи не тримали у руках зброї. За що забрали їхні життя і чи понесуть спокуту кати невинно убієнних жертв? Яким звіром треба бути, щоб затоплювати мирні міста і села, скидати бомби на медичні заклади, стріляти в карети швидкої допомоги, евакуаційні автобуси і утримувати в заручниках хворих, не даючи їм ліків, води та їжі…?! Боже, укріпи дух, дай сили воїнству ЗСУ, в рядах яких і наші побратими-медики. Хтось на передовій рятує життя і здоров’я пораненим, комусь доводиться допомагати українцям у тилу. Недарма нас називають янголами у білих халатах, адже рятуємо та оберігаємо найцінніше – життя людське: від самого першого крику – і до останнього подиху! Нині роль професії медика надзвичайно вагома й відповідальна. Бо саме нам випала доля зшивати і загоювати рани, завдані війною, вертати у стрій воїнів Світла та з усім народом наближати святу Перемогу!

      Сумлінно виконують свої професійні обов’язки і працівники нашого медичного центру, що також став із початку повномасштабної агресії майданчиком стійкості.  Попри війну і виклики часу гідно тримаємо оборону на інфекційному фронті. Адже туберкульоз нікуди не зник. Фтизіатрична служба Хмельниччини, заснована сто років тому, накопичила не лише цінний досвід боротьби із сухотами, але й засвоїла чимало гірких уроків. Один із них – не втрачати пильності. Туберкульоз вражає зненацька після стресів і соціальних потрясінь та  не прощає помилок. Упродовж вікової історії двобою з хворобою найважчими були роки після першої та другої світових воєн, коли епідемії інфекційних недуг, зокрема, й сухот, забирали життя і здоров’я українців. І ця війна також загрожує черговими викликами. Щоб запобігти загрозам, об’єднуємо зусилля із працівниками первинної ланки охорони здоров’я, аби медична допомога була доступною кожному жителю краю, коли і де це необхідно. Раннє виявлення хвороби і ефективне лікування – запорука успішного одужання! Дякуємо, колеги, що допомагаєте нам повертати пацієнтам здоров’я, віру і надію!

       Щастя, любові, миру і благополуччя зичу усім медичним працівникам та персоналу нашого центру. Нехай сторицею повертається до вас добро, яке даруєте людям!

                                                                                 Сергій Василенко,

                                                         директор  КНП “ХОФПМЦ” ХОР.