11 лютого – Всесвітній день хворого. Це ще одна нагода, аби привернути увагу до проблем недужих людей та висловити їм свою солідарність.

     Сухоти здавна були оповиті ореолом страху. Епідемії хвороби ще століття тому і в нашому краї забирали життя тисяч людей, дорослих та дітей. Тільки з появою стрептоміцину – першого антибіотика, що вбивав мікобактерії туберкульозу, людство, нарешті, отримало шанс на життя. Втім, нашим пацієнтам і дотепер, на жаль, нерідко доводиться стикатися з неоднозначним ставленням до них і самої хвороби. Стигматизація все ще залишилася. Як і в старі часи, замість того, щоб отримати більше інформації про інфекцію, шляхи її передачі та бодай прості і доступні кожному способи запобігання, дехто воліє користатися забобонами та поширювати міфи і чутки. Прикро, що життя нічому не вчить їх. Адже наші вчинки (добрі і лихі) не минають без сліду. Та й бумеранг долі невідворотній. А туберкульоз не знає кордонів, не визнає статусів, не щадить нікого. Йому байдуже багаті ви чи бідні, пересічні чи знамениті…

      У листах до друзів Франц Кафка писав, що його ледь не викидали з аптеки, коли люди дізналися, що письменник мав туберкульоз. Фредерику Шопену було 28, коли він разом із Жорж Санд та її дітьми переїздить із Парижа на Майорку. На той час композитора, який з дитинства страждав від сухот, мучили напади кашлю і пара сподівалася, що м’який клімат поліпшить самопочуття. Але в Іспанії йому стало гірше. Власник квартири, де вони мешкали, довідався про хворобу чоловіка і за законами того часу довелося спалити усі меблі і речі, яких він торкався. Шопен змушений був ще й заплатити за них. Відтак ніхто не захотів дати житло хворому на туберкульоз, аж поки їх не прихистили у монастирі. Але далі  чекали ще більші митарства. Час було повертатися до Франції, та усі кораблі відмовилися брати їх на борт. Коли, нарешті, вдалося впросити одного капітана, родині виділили найгіршу каюту – по сусідству із загоном для свиней. Навіть слава і світове визнання не захистили тоді Шопена від дискримінації через туберкульоз…

      Біблійні заповіді про милосердя, любов до ближнього втрачають сенс, якщо ми не будемо толерантними до людей, які у ці непрості часи змушені боротися з недугами. Сухоти – одна із них. Так, хвороба складна, але виліковна! Завдяки інноваційним методикам пацієнт може одужати за півроку. Декому, звичайно, може знадобитися більше часу. Усе залежить від типу інфекції, стану хворого, зокрема, і вчасного звернення по медичну допомогу. Більшість недужих не потребує стаціонарного догляду, тому лікуються амбулаторно. Через 14 днів від початку вживання протитуберкульозних препаратів, людина з відкритою формою вже не передає хворобу, і може доліковуватися далі, не перериваючи навчання, роботу та спілкування у соціумі.

        Ось уже два роки Україна долає найбільші виклики з часів Другої світової війни. Люди по обидва береги Дніпра об’єдналися, щоб дати відсіч силам темряви і зла. Разом ми неодмінно переможемо і ворога, і туберкульоз. А відтак великою родиною будемо відроджувати рідну країну.

                                                                             Наталія КИЯН,

                               заступник директора КНП “ХОФПМЦ” ХОР.