12 червня виповнюється 161 рік від дня народження нашого земляка із Дунаєвеччини, видатного вченого, фтизіатра, святого лікаря  – як називали його сучасники  – Феофіла  Гавриловича Яновського.

        Земний шлях світоча вітчизняної медичної науки, геніального клініциста і лікаря світової величі розпочався на Дунаєвеччині.  “Красо України, Подолля, розкинулось тихо, недбало…” так писала Леся Українка про один із найчарівніших куточків нашої країни, зворушена мальовничими пейзажами та предковічною красою цього оспіваного в піснях і легендах краю. Власне, тут, “…по Ушицькому шляху, за кілька миль од Кам’янця, – як занотовано у древніх рукописах, – розкинуте досить велике і гарне містечко Миньківці… І, якщо частину Поділля, розташовану вздовж течії Дністра, без перебільшення, можна назвати Подільською Швейцарією, то на долю Миньківців та його околиць припав найкращий куточок цієї Швейцарії…”.

      Як переповідають  місцеві краєзнавці, упродовж 600-річної історії село чотирнадцять разів зазнавало руйнації від полчищ завойовників. Дивом уцілілі уламки поміщицького маєтку та кілька картин тогочасних художників – оце, власне, й усе, що зосталося від знаменитої Миньковецької держави, яка об’єднувала 12 сіл,  та її правителя, графа Мархоцького. Того самого поміщика і реформатора Ігнатія Сцибора Мархоцького,  який задовго до падіння кріпосного права скасував панщину у своїх володіннях, відомих під назвою “Миньковецька держава”, розвинув ремесла, збудував фабрики, друкарні, млини, організував музичну академію, хор, оркестр, справедливу систему судочинства, увів власну валюту та запровадив свої кордони. Місцеві жителі й дотепер розповідають бувальщину про те, що навіть, “коли їхала імператриця з Петербургы до Молдови, то мусіла питати дозволу, аби проїхати цією державою”.

      Тож і не дивно, що ця благодатна та вільнолюбна земля, немов магніт, притягувала погляди прогресивних сучасників, які через патріотичні ідеї змушені були шукати прихисту від імперського свавілля. Так і оселилася у Миньківцях родина Гаврила Івановича Яновського, випускника Петербурзької педагогічної академії, що походив із давнього козацького роду з Полтавщини і перебував у родинних стосунках із нащадками письменника Миколи Гоголя. Тут, у скромній сільській оселі, прийшов у світ їх другий син, якого охрестили  Феофілом, у перекладі з грецької – “той, хто любить Бога”. Символічно, що рука долі вела від самого народження майбутнього лікаря, професора, першого академіка і засновника української фтизіатрії Феофіла Гавриловича Яновського.

       Він залишив по собі понад 60 наукових праць з питань інфекційних хворіб, туберкульозу, захворювань легень, нирок, органів кровообігу, створив першу і найкращу на той час бактеріологічну лабораторію (багато в чому навіть власним коштом), вчився у Пастера і Коха та виплекав цілу плеяду талановитих лікарів, подвижників у медицині. Втім, і сучасники, і земляки цінували не лише його світлий розум, а й щирозолоту душу. Феофіл Яновський був по-європейськи освіченою людиною, володів іноземними мовами (серед яких німецька, французька, англійська), чудово знав українську і світову літературу, лікував Миколу Лисенка, Михайла Старицького, Лесю Українку, Марію Заньковецьку. Мав чудовий музичний слух, добре грав на скрипці. І, як глибоко віруюча людина, день починав з молитви. Змалечку залюблений у книги, вчився упродовж усього життя. З цих духовних надбань пізнавав Істину, Мудрість,  Благочестя.

       Феофіл Гаврилович огортав кожного, хто потребував допомоги, любов’ю і милосердям. За цю доброту його шанували колеги і пацієнти. В останню путь великого українця проводжали тисячі киян, а за труною несли печаль утрати православний священник, ксьондз і рабин. Усі конфесії відспівували лікаря Яновського.  Багатокілометровий шлях похоронної процесії від Софіївського собору до Лук’янівського кладовища було встелено живими квітами. І цією квітучою дорогою академік пішов у вічність, залишивши нащадкам свій дороговказ: “Бути якомога ближче до хворого!” Цей головний девіз життя вченого-клініциста його земляки викарбували на пам’ятній стелі, що була свого часу відкрита на території Миньковецької дільничної лікарні імені академіка Яновського.