Під такою назвою 200 років тому вийшла у світ збірка патріотичних пісень німецького поета Карла Теодора Кернера, які поклав на музику його земляк, композитор Карл Марія фон Вебер.

   21-річний поет пішов на фронт добровольцем і загинув на полі бою. За кілька місяців війни, у перервах між обстрілами, він встиг написати свої найкращі твори. Останній вірш “Пісня меча” Теодор склав за кілька годин до смерті. Хто знав тоді, що ці рядки, дякуючи музиці Вебера, стануть маніфестом молоді у боротьбі за визволення  Німеччини від окупації Наполеона. Ба більше, коли з початком вторгнення військ рашистів в Україну цей музичний шедевр вперше прозвучав у Києві, стало очевидним: творчість геніальних синів німецького народу така ж близька та актуальна і для нас, українців. Бо навіть через дві сотні літ не здолати одвічного прагнення людей до свободи, а честь, доблесть, відвага і любов до Вітчизни завжди об’єднуватимуть нації у боротьбі з ворогом. Прикро, що смерть забрала митців на злеті творчості і слави: Кернера убила ворожа куля, а Вебера – туберкульоз. Серце Маестро перестало битися 5 червня 1826 року на 40-му році життя…

   Вебер, як і більшість талановитих людей, мав егоїстичну вдачу, але, як казав сам, був чистої води генієм. Доля не обійшла його своїми щедротами. Він прославився не тільки як геніальний композитор, диригент і музикант. Вебер був чудовим художником та письменником. Його творчістю захоплювалися Бетховен, Ліст, Берліоз… Жаль, що піаніст-віртуоз так і не встиг розкрити до кінця свій талант і реформаторські здібності.

      Кажуть, музикантом він став раніше, ніж почав ходити, – у чотири роки. Карл народився з вивихом тезостегнового суглобу і мав слабке здоров’я. У 26 років композитор відчув себе зле через сильний біль у грудях. Він так тяжко занедужав, що довгий час навіть не виходив із квартири. Щоправда, як тільки трохи полегшало, знову поринув у роботу. Від світанку й до глибокої півночі у ньому бриніла музика, яку ледве встигав покласти на папір. Молодий чоловік ще не здогадувався, що це було лише коротке затишшя перед бурею, адже смертельна хвороба уже не відпускатиме його до кінця життя. У світлі проміжки між затяжними депресіями, нестихаючим виснажливим кашлем, мріями та відчаєм він навіть встигне одружитися, порадіти народженим дітям та оплакати померлих немовлят, напише опери, які ще за життя Маестро принесуть йому нечуваний тріумф, і вийде на сцену під бурхливі овації лондонської публіки за два місяці до того, як піде у вічність.

       За своє недовге життя Вебер устиг створити шедеври, які вписали прізвище композитора у скрижалі історії. Його музика стала викликом жорстокій долі і пережила віки. Але встояти перед хворобою він не зміг. У добу Вебера туберкульоз був невиліковним. До речі, мати музиканта також молодою померла через сухоти. Мистецтвознавці пишуть, що “посмертна маска точно передає риси обличчя Вебера у якомусь неземному просвітлінні, так, немовби він з останнім подихом побачив рай…”