Цього місяця, 110 років тому, прийшли у світ двоє людей, які, попри життєві труднощі, стали знаменитими, – актриса Вів’єн Лі та письменник Альбер Камю.

    Коли чарівна красуня Вів’єн отримала свій перший “Оскар”, їй було 25 років. І хоч минуло вже чимало літ, втілений нею на екрані образ Скарлет із “Віднесених вітром”, і досі перехоплює подих не одного покоління глядачів у різних країнах. Альбер став лауреатом Нобелівської премії з літератури у 44-и. Однак його книга “Чума” (написана 8 десятиріч тому) актуальна і нині. Дві зірки спалахнули так яскраво на мистецькому небосхилі. Молоді, талановиті та амбітні люди, сповнені жаги до життя і творчості. Однак їх величні задуми,  кар’єри і життя обпалив туберкульоз…

      Вів’єн народилася у благополучній родині, Альбер – змалку осиротів і ледве виживав із хворою матір’ю та владною бабусею. Хлопець мріяв про спортивну славу, був голкіпером студентської футбольної команди (як згадував сам, стояв у воротах, аби менше стирати черевики, на нові не було грошей). Коли у 17 років у нього виявили туберкульоз легень, життя немов завмерло. Він рік пролежав у лазареті. Ще недавно юнак – місцева знаменитість, про якого не раз писала газета, жив активно, мав багато друзів, аж раптом занеміг і став непотрібним нікому і всіма забутим. Хворий уже приречено чекав смерті, але у його долю втрутилося провидіння. Дядько забрав племінника до себе і, щоб чимось зайняти його похмурі думки, дав у руки книгу. Певне, ангел шепнув тоді у вухо хлопчині: “Ось твій шлях!”. Так він відкрив для себе літературу, згодом – філософію. Хвороба немов би підганяла його жити швидше і писати більше.

       А Вів’єн марила сценою. Заради акторського мистецтва вона покинула заможне життя у першому шлюбі. За пару літ голлівудська красуня стала відомою і знаменитою. Юрби шанувальників дарували коштовності чарівній жінці – кумиру мільйонів, кидали квіти до ніг легендарної актриси, режисери пропонували нові ролі. І в цей самий час у її життя і долю підступно закрався туберкульоз, який ще більше роз’ятрив душевні переживання кінодіви. Хвороби, стреси, особиста драма, пов’язана із коханням та розлученням із актором Лоуренсом Олів’є, виснажлива робота висмоктали сили колись квітучої жінки. І хоч на той час уже винайшли ліки від сухот, Вів’єн не була відповідальною пацієнткою, нерідко пропускала прийом таблеток, а згодом (коли інфекція уразила і другу частину легень і треба було терміново лягати в лікарню) взагалі відмовилася від госпіталізації. Вона померла вдома на своєму ліжку.

       Така ж доля чекала і Камю, якби не автокатастрофа. Він повертався додому в одній машині із друзями. Коли їх винесло із траси, письменник загинув миттєво. Ця трагедія, на думку лікарів, врятувала чоловіка  од мученицької смерті від сухот. У нього були вже повністю уражені не лише ліва, а й права легені, і навіть ліки у цій ситуації не могли б зарадити. Так бунтарські душі цих двох людей, які не хотіли миритися із викликом долі, нарешті знайшли спокій. Їх приклад – нам заповіт: сильних духом не зламає ніщо. Скарлет ніколи не схилялась перед труднощами. “Я подумаю про це завтра”, – гордо казала героїня, коли життя повертало на узбіччя і, здавалося, що виходу із тупика просто немає. Але ранок приносив свіжі сили, думки і нові надії…

       Під час недавньої пандемії ковіду “Чума” стала лідером продажу на світовому книжковому ринку. Як зазначають критики, найвидатніший роман післявоєнної Європи став таким затребуваним, бо дає сучасним читачам відповіді на найбільш гострі запитання та виклики сьогодення. Письменник так правдиво описує життя жителів Орану, містечка на побережжі Алжиру, що ми немов би пірнаємо спершу у звичну атмосферу побуту тутешніх мешканців, які працювали, любили, мріяли, аж доки у їх долі не увірвалася епідемія. Люди, закриті від світу, не одразу усвідомили увесь жах біди, що вже насувалася чорним крилом на їх родини: навала заражених пацюків, що конала у міських канавах і дворах, комендантська година й жорсткі заходи боротьби з інфекцією, в яку попервах не всі хотіли вірити. Ми чомусь воліємо за краще не знати і не чути про найгірше, сподіваємось, що біда може статися з ким завгодно, але не з нами. Розплатою за безпечність стала смерть тисяч міщан Орану, які покидали цей світ у страшних муках. А ті, хто пережив паніку і страх, переосмислили усе життя і цінності, якими не дорожили досі. Коли спала епідемія і жителі повернулися до звичних справ, Камю в останніх рядках твору дає пророче застереження: чума не зникла, мікроб засів у потаємному сховку і чекає слушного моменту. Так само, до речі, як і туберкульоз, адже природа та поведінка більшості інфекцій схожі. Вони вражають, коли менше всього їх чекаєш. Тому люди мають бути готовими дати відсіч. Власне, для цього  у нас тепер є ліки, інфекційний контроль, вакцини, які запобігають поширенню багатьох вірусів та бактерій… Але чи завжди ми дотримуємося цих застережень і правил?

      А ще нобелівський лауреат вважає, що війни – безглузді трагедії, спровоковані дурними невігласами. І з ним важко не погодитися. Розумні люди шукають мудрі рішення і не занурюють світ у темряву і безвихідь. Добро, як вірив автор, неодмінно здолає зло. Які близькі і зрозумілі ці ідеї для нас, українців. Адже ми також кинули виклик ворогу і переживаємо за рідних та друзів на передовій і в укриттях, молимося за справедливий мир і звільнення рідної землі від рашистської чуми. Україна б’ється і вірить у кращу долю своїх синів і доньок. Власне, за “рецептом” Камю, світ не повинен впадати у відчай, а велич людини – не у стражданнях, а в перемозі над ними!