До 100-річчя створення фтизіатричної служби на Хмельниччині

На початку ХХ століття світ сколихнула епідемія туберкульозу, яка не обминула й нашого краю. Жах та відчай охопили людей у малих селах і великих містах. “Біла чума” сіяла смерть, забираючи дорослих і дітей, які, не маючи ні знань, ані засобів, були безсилі перед підступною хворобою.

       На той час медична наука вже знала про збудника сухот – паличку Коха, названу на честь німецького лікаря і вченого, який відкрив злощасну мікобактерію і отримав за свій винахід Нобелівську премію. Цієї ж нагороди удостоївся згодом німецький фізик Вільгельм Конрад Рентген за сенсаційне відкриття – завдяки Х-променям стало можливим діагностувати початкові специфічні зміни у легенях, кістках, нирках. Але щоб зупинити туберкульоз, бракувало головного – ліків. Перший ефективний антибіотик (стрептоміцин) з’явиться лише у 50-х роках. Історія цього винаходу дуже знакова і пов’язана з іменем ще одного лауреата Нобелівської премії у царині фтизіатрії – Зельмана Ваксмана, американського професора, до речі, вихідця з України. “Із землі прибуде спасіння” – переконував він своїх учнів, які разом із ученим дослідили десятки тисяч мікроорганізмів допоки не знайшли у  ґрунті бактерію, яка знищує туберкульозну паличку. Ваксмана назвали тоді “рятівником людства”, шкода, що не всім пощастило дочекатися цих ліків…

      На межі віків криза, безробіття, незадовільні умови життя і побуту, голод призвели до того, що епідемічна ситуація в області, та й загалом в Україні, різко загострилася. Як зазначають у своїх публікаціях, присвячених тому періоду, науковці Національного інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.Яновського, “існували навіть села, де туберкульоз легень вражав населення подібно до епідемії тифу чи холери”.  

       У 1902 році в Берліні Міжнародна ліга боротьби з туберкульозом провела конференцію, що дала поштовх протитуберкульозному руху у країнах Європи та в царській Росії. Повсюдно створюються ліги по боротьбі з інфекцією, які фінансуються за рахунок пожертв та благодійних внесків. Прапор доброчинної справи підхопили й на Поділлі. Земські лікарі Кам’янеччини пишуть листи меценатам і перед губернською думою висувають вимогу щодо відкриття санаторію для хворих на туберкульоз у місті Кам’янці. Проте клопотання було відхилено.

      У архівах зберігся документ від 29 жовтня 1908 року, у якому княгиня Кочубей, у відповідь на звернення одного з лікарів щодо цього будівництва, пише: “Я уступаю пять десятин земли на реке около ст. Джулинка для строительства санатория”. Вартість його  складала 60 тис.крб. (7% від річних видатків на медицину губернії). Тож у пресі довго не вщухали дискусії про доцільність таких витрат. Зрештою, громада вирішила відкласти зведення санаторію до “кращих часів”.

       Тоді ж В. Дагелайський (який працював у Кам’янці 1906-1915р.р. лікарем очних хвороб) порушив питання про організацію Подільського відділу Всеросійської ліги боротьби з туберкульозом.  І на засіданнях Подільської спілки лікарів у 1911—1913 р.р. він доповідає про стан суспільної протидії сухотам. Окрім того, медик читає для населення лекції, в яких розповідає про інфекційні хвороби, зокрема, туберкульоз. Значну увагу приділяє при цьому профілактиці недуг, влаштовуючи Дні “Білої Квітки” (ромашка – емблема боротьби з хворобою). В. Дагелайський повторно звертається з клопотанням до губернської влади про виділення ділянки землі для зведення санаторію для хворих на туберкульоз і виступає за поліпшення життєвих умов та харчування недужих, вказує на прямий зв’язок між  середовищем проживання та здоров’ям народу, доводячи соціальну суть хвороби. Подільський відділ Всеросійської ліги боротьби з туберкульозом, який очолював В. Дагелайський, на той час відіграв позитивну роль, як масова суспільна організація, що засвідчила справжній стан захворюваності на Кам’янеччині.

       11 квітня 1918 року Всеросійську протитуберкульозну лігу було ліквідовано. Її майно передали народному комісаріату соціального забезпечення СРСР. Палаци, колишні панські маєтки почали переобладнувати під протитуберкульозні санаторії, лікарні, диспансери. Всі ці заклади взяла на утримання держава.

     У 1920 р. відкрився подільський губернський відділ охорони здоров’я. Із звіту про діяльність робітничої медицини за 7 місяців 1922 року відомо, що тубліжок та тубвідділень в Кам’янці ще немає. Цього ж року в м. Харкові проводиться Всеукраїнський з’їзд охорони здоров’я “Боротьба з венеризмом і туберкульозом”, в роботі якого бере участь лікар І.М.Вейц з м. Кам’янця. На форумі окреслено основні напрями та форми протитуберкульозної діяльності відділів робітничої медицини (лікувально-профілактичні, соціально-профілактичні, промислово-профілактичні, санітарно-просвітні). Ухвалено рішення про відкриття лікувально-профілактичних установ у вигляді тубдиспансерів та нічних санаторіїв для працюючих.

       Перший тубдиспансер відкрито 8 серпня 1923 року в м. Кам’янці, а в окружній лікарні виділено 5 ліжок для госпіталізації хворих з відкритою формою сухот. Щоб покращити боротьбу з поширенням інфекції в окрузі, заплановано організувати тубпункти у всіх селах, вражених туберкульозом, з їдальнями при них, лікарню для кісткового туберкульозу, санаторій – для недужих селян, а також клопотати перед центром про виділення ліжок у республіканських санаторіях.

      У 1925-1926р.р. в м. Кам’янці, – як звітує завідувач тубдиспансеру І.М.Вейц, – вже працюють 2 лікарі-фтизіатри, є 10 протитуберкульозних ліжок, проводяться дослідження харкотиння на МБТ, накладаються штучні пневмоторакси. На Поділлі та Волині (північ області) проводяться трьох-та семиденки по боротьбі з туберкульозом: друкуються статті, плакати, стінгазети, що повідомляють про заразну суть хвороби і шляхи її передачі. У школах, на підприємствах, у селах читають доповіді про те, як не стати жертвою сухот. До просвітницької діяльності з підвищення санітарної культури населення,  проблеми епідемічної загрози захворювання залучають не лише медиків, а й представників профспілок, жіночих рад, комсомолу, народної освіти, комунвідділів, робфаків.

      І, як мовиться, усім миром шукають кошти на боротьбу з інфекцією. До прикладу, в кінотеатрі “Бо-Монд” м. Кам’янця за один сеанс збирали від 6 до 40 крб. Річку благодійності поповнювали і пожертви від громадян. Усі суми використовували на протитуберкульозну роботу. Приміром, у 1925 році виділено 100 карбованців на облаштування солярію в тубсанаторії м. Кам’янця.

       А незадовго до цього (у 1924 р.) у мальовничому місті над Смотричем, у маєтку, який колись належав поміщику, відкрито перший тубсанаторій на 50 ліжок. Також збереглися документи, з яких довідуємось і про активну розбудову тутешнього тубдиспансеру. Зокрема, 22.02.1925р. тут облаштовано дієтичну їдальню на 30 місць. Невдовзі її реорганізовано в денний, нічний цілодобовий (у 1938р.) санаторій на 40 ліжок для хворих із відкритою формою туберкульозу. Також на час літньої оздоровчої кампанії у місті (1926—1927р.р.) працював дитячий тубмайданчик на 88 дітей, де можна було відпочивати і харчуватися.

       Розгортається мережа закладів фтизіатричного профілю і в інших районах краю. Так, у Дунаївцях відкривають їдальню на 12 хворих, пізніше – на 30 (за рахунок страховки). У 1924-1926р.р. зводять Проскурівський окружний тубдиспансер, а в 1925 р. – Шепетівський (Волинська губернія) на 3 діагностичних ліжка, яким завідує С.Я.Фраймін. Тоді ж повсюдно виникають тубпункти і тубячейки. Ці лікувально-профілактичні установи утримуються коштом бюджету округу та обслуговують хворих міст і сіл.

У 1927-1928 рр. м. Кам’янці вже існує тубдиспансер на 10 ліжок, в якому прийнято 1013 тубхворих по місту та на “стаціонарій” – 134 хворих. У 1928р. тубдиспансер переводиться до окружної лікарні, де створюється тубвідділення на 15 ліжок. Тут ведеться амбулаторний прийом хворих, в т.ч. дитячий. Проводяться заходи щодо запобігання інфекції серед населення.  Для недужих регіону виділено 16 місць на Українських курортах і 4 (3 чоловічих і 1 жіноче) – у Харківському  науково-дослідному тубінституті. У 1930р. в Кам’янецькій окрузі працює окружний тубдиспансер (зав. Шнекерман Б.Л.) на 15 ліжок та санаторії (цілодобовий вечірній для дорослих та денний). А в палаці Орловських, зведеному у 1788р. у стилі Людовіка XVІ, в парково-архітектурному ансамблі “Маліївецький” відкрито  тубсанаторій  на 40 ліжок для дітей, який функціонував донедавна.

       Фактично до початку війни (1941р.) в області діють 3 тубдиспансери (у містах Проскурів, Шепетівка, Кам’янець-Подільський), 4 тубпункти (Дунаївці, Ізяслав, Старокостянтинів, Полонне), 3 тубсанаторії (в селах Маліївці, Стригани та м. Кам’янець-Подільський) і 2 тубвідділення в Шепетівці та Кам’янці-Подільському, в яких працюють 17 лікарів-фтизіатрів.

     Так століття тому на теренах краю зусиллями лікарів-першопрохідців, які згуртували потенціал громади навколо протитуберкульозного руху, було закладено надійний фундамент фтизіатричної служби, а їх досвід примножили згодом лицарі у білих халатах, яким випало разом із подолянами відроджувати країну і медичну галузь із руїн війни, голоду і репресій та в складні часи становлення незалежної держави.  

     Про життя і долю не одного покоління подільських медиків, які чесно виконували свій професійний обов’язок і у вогні епідемій, рятуючи інших, нерідко згорали самі, – наша розповідь у наступних матеріалах сайту.