Піввіку тому (16 серпня 1973 року) пішов у засвіти американський учений, виходець з України,  Зельман Ваксман, який винайшов ліки від туберкульозу.

      Це була його мрія дитинства – рятувати людей від хвороб. Після трагічного випадку у родині (від дифтерії померла кузина) хлопчина із маленького подільського села, неподалік Вінниці, не побоявся кинути виклик долі, а відтак і “білій чумі” – смертоносній хворобі, яка забирала життя мільйонів. І він таки переміг її – винайшов стрептоміцин – перший антибіотик, що вбивав палички туберкульозу. Так Зельман Ваксман увійшов до сотні найвідоміших людей світу та отримав Нобелівську премію з фізіології й медицини, до якої ішов довгих двадцять років. Про історичне значення цього винаходу ми вже писали на сторінках сайту. У нинішній публікації спробуємо дещо підняти завісу над маловідомими фактами із біографії нашого земляка.

       Містечко Нова Прилука, де народився майбутній учений, входило наприкінці 19 століття до складу російської імперії. Не важко здогадатися, яке майбутнє чекало на нього у “тюрмі народів”. Згадуючи життя у родинному закутку, Ваксман згодом напише: “Вступ до російського університету був неможливий… Ким би я міг стати? Ще одним інтелектуалом без роботи і без прихистку? Євреї в Росії живуть в атмосфері постійного страху… Немає жодних сподівань на майбутнє”.

       Мати Зельмана хотіла ліпшої долі для своєї дитини і найняла кращих репетиторів, які допомогли хлопчикові здобути хороші знання з багатьох шкільних дисциплін та екстерном закінчити гімназію в Одесі. Однак вчитися далі було непросто – у царській імперії діяли квоти на вступ до вузів для “осіб єврейського віросповідання”. Незаможна сім’я змушена була збирати гроші у родичів, з цими скромними коштами у 1910 році юнак і поїхав за океан продовжити освіту. У Штатах він вступає до аграрного коледжу при Ратгерському інституті, вигравши конкурс на державну стипендію. Через кілька років – отримав ступінь магістра, став громадянином США, згодом захистив докторську дисертацію і свої знання й титанічну працю поклав на вівтар науки.

       У книзі “Моє життя з мікробами” він описує багаторічні спостереження за діяльністю мікроорганізмів, видимих лише під мікроскопом. “Із землі прибуде ваше спасіння”, – так скорочено вчений інтерпретував цитату із Апокріфа. Науковець помітив, що туберкульозна паличка, яка досить стійка до виживання у зовнішньому середовищі, гине в контакті з ґрунтами. Його припущення, що все це пов’язано із впливом на мікобактерії сухот мікробів-антагоністів, було підтверджено згодом лабораторними дослідженнями, які принесли доленосне для людства відкриття та світову славу Зельману Ваксману.

       Хворі, раніше приречені через смертельний діагноз, після вживання нових ліків одужували. Туберкульоз почав відступати. Професор бачив ці сльози радості на очах пацієнтів у різних країнах світу. Тим часом його власне серце переповнювала туга за рідним краєм. У 1920-х р.р. З. Ваксман із родиною двічі відвідував Вінниччину, зокрема, Нову Прилуку. Біографи вченого відзначають, що він був вражений наслідками більшовицького панування і занотував у щоденнику: “Важко висловити, що ми побачили впродовж останніх кількох днів. Людське життя втратило будь-яку цінність, люди були одягнуті в лахміття, мешкали в напівзруйнованих будинках та їли м’ясо раз на тиждень… Ці злидні закарбувались у моєму мозку як величезний експеримент у сфері людських відносин, званий комуністичним режимом”.

       Після цих пророчих слів чи варто дивуватися, що постать Нобелівського лауреата, вихідця з України, так мало відома у рідній країні. Але ця крига національного нігілізму, на щастя, поволі скресає. Земляки вченого-подолянина вертають із небуття його ім’я. Зокрема, чимало зусиль доклав і відомий український вчений, професор Борис Пухлик, який багато літ присвятив лікуванню хворих на туберкульоз та вивченню цієї недуги. “До 115-ліття з дня народження і 30-ліття з дня смерті цього великого вченого, – згадує Б. Пухлик, – була проведена міжнародна конференція, присвячена пам’яті Ваксмана. Організацію конференції взяв на себе Вінницький національний медичний університет. Тоді ж приїхав до Вінниці професор Байрон Ваксман, син Зельмана Ваксмана. Він був дуже розчулений прийомом. “Я не знаю української мови…, але пам’ятаю українську пісню, яку співала мені мама”. І старечим голосом (йому було за 80) проспівав “У сусіда хата біла”. Плакали всі…”.

      Зельман Абрахам Ваксман зробив значний внесок не тільки в медицину, але й інші науки. Йдеться про дослідження в галузі мікробіології ґрунту, мікробіологічного захисту днищ суден, точної апаратури. Він видав понад 400 наукових робіт, 18 книг. Уже на пенсії заснував родинний благодійний фонд із представництвами у Франції, Італії та Японії. Ним свого часу керував син Байрон, опікунами були дружина і внуки. Більшість коштів, які надходили за використання стрептоміцину, Ваксмани скеровували на розвиток інституту мікробіології і проведення наукових досліджень. Частина грошей призначалася для підтримки науковців і студентів, які емігрували з СРСР.