БІЛІ ЛІЛІЇ ДЛЯ СВЯТОГО ЛІКАРЯ

     95 років тому (8 липня 1928-го) завершив земний шлях і пішов у синяву вічності академік Феофіл Гаврилович Яновський – видатний лікар, талановитий учений, великий син України.

        “Той, хто любить Бога” – так у перекладі з грецької звучить його ім’я – Феофіл. З вірою в серці і молитвою на устах він стрічав новий день і дякував Господу за виявлені щедроти до останнього подиху. Доля власкавила хлопчика з багатодітної родини багатьма талантами: у 5 літ уже читав, у юності вільно спілкувався кількома іноземними мовами, грав на скрипці і виявляв блискучі знання у багатьох науках, але справою усього життя стала медицина. Біографи вченого схильні вважати, що на вибір Феофіла вплинули хвороби рідних: матері, сестри, брата, який помер через туберкульоз. Ця хвороба стане своєрідним фатумом для Яновського. Ще молодим лікарем він, чергуючи біля важкохворих пацієнтів у лазареті на Подолі, не раз дивитиметься у вічі сухотам, відтак – опублікує перший навчальний посібник для студентів, у якому детально опише симптоми, клінічні прояви та способи боротьби з цією інфекцією. Але саме “біла смерть” забере у нього брата, дочку, а запалення легень зведе у могилу дружину і самого професора. Останні кілька років стали найдраматичнішим періодом у його житті.

Феофіл Гаврилович Яновський

       Звістка про недугу дочки, яка жила з чоловіком за кордоном, застала подружжя зненацька. Вони ще самі не відійшли від власних хворіб, а тут нове лихо. Асю лікували від тифу, епідемія якого лютувала на той час не тільки в Україні, а й у Європі. Справжній діагноз – туберкульоз легень -встановили значно пізніше. Хворе серце батька краялося навпіл: у Києві чекала робота, яку не міг покинути. Перевозити недужу додому також було небезпечно. Коли самопочуття молодої жінки дещо покращало, професор залишає її у санаторії в Ніцці, де були досить комфортні на той час умови догляду за такими пацієнтами. Про ефективне лікування, на жаль, не йдеться. Перший антибіотик, який вбиватиме мікобактерії туберкульозу, з’явиться аж через двадцять літ, але донька Яновського не дочекається того дня…

      Коли прийшла телеграма із Франції, що стан пацієнтки різко погіршився, батьки стали збиратися в дорогу. Але ж біда, як кажуть, не приходить одна.  Дружині Ганні Вікторівні конче потрібно було прооперувати грижу. Розтин робили майже без анестезії, операція мала тяжкий перебіг. А на третій день надійшла звістка про смерть Асі. Якийсь час батько замкнеться у власному горі і попросить медиків не повідомляти дружині цю трагічну новину. Але серце матері відчуло, і той біль вона не пережила. Втративши найдорожчих жінок, Феофіл Гаврилович і сам не чіплявся за життя. Воно було йому уже не миле. Нових порядків при радянській владі і життя без духовності і віри він не сприймав. Тільки учні, пацієнти та наука тримали професора на цім світі. Коли вночі він повертався від хворого, потрапив під дощ, дуже змерз і зліг. На п’ятий день почалася  пневмонія… Смерть, як стверджують його учні, врятувала вченого від переслідувань з боку влади. Але сини не уникнули трагічної долі. У 1938 році заарештовано за звинуваченням у шпигунстві сина Віктора, професора права. Він помре у 1942-му, замордований у ГУЛАГу. Молодший син Михайло, рятуючись від репресій, виїде за кордон і загине у 1940-му у Мексиці.

       Смерть Ф. Г. Яновського (“святого лікаря”, як казали пацієнти) стала для киян непоправною втратою. За 45 літ лікарської практики він прийняв майже мільйон недужих, не відмовляв у допомозі нікому, не шкодуючи часу, сил і власних коштів. Адже бідних хворих професор лікував безоплатно. Чуйний і сердечний чоловік, світило української медицини, якого знали науковці усієї Європи, залишався до останнього подиху вірним професії і власній місії Добра та Милосердя.

      “Пішла з життя ЛЮДИНА”. Такими словами у ті скорботні дні липня 1928 року розпочиналися некрологи у газетах країни. Тисячі жителів і гостей столиці проводжали Феофіла Гавриловича в останню дорогу, встелену квітами, від його будинку і аж до могили на кладовищі. На цій пахучій і барвистій стежці найбільше впадали в око білі лілії – квіти, які так любив святий ЛІКАР…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.